розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Кіцманського нотаріального округу Троянська Марія Миколаївна, про визнання договору дарування недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Чернівецької області від 06 липня 2016 року,

У січні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що як людина похилого віку, яка потребує матеріальної допомоги, та маючи на меті отримувати догляд, вона уклала з ОСОБА_5 договір дарування житлового будинку з належними до нього господарсько-побутовими будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1. Договір посвідчено 17 листопада 2008 року приватним нотаріусом Кіцманського районного нотаріального округу Чернівецької області Троянською М.М. та зареєстровано у реєстрі за № 4873. Вважаючи, що вчиняє договір довічного утримання, вона уклала правочин під впливом помилки, яка полягає у неправильному розумінні істотних обставин, тому просила визнати недійсним зазначений договір дарування, посвідчений 17 листопада 2008 року приватним нотаріусом Кіцманського районного нотаріального округу Чернівецької області Троянською М.М. та зареєстрований у реєстрі за № 4873.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 28 квітня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 06 липня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції, позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недійсним укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договір дарування будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, посвідчений 17 листопада 2008 року приватним нотаріусом Кіцманського районного нотаріального округу Чернівецької області Троянською М.М. та зареєстрований у реєстрі за № 4873.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. На підставі ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення.

Отже, правочин, який вчинено під впливом помилки, є недійсним оскільки волевиявлення особи не відповідає її справжньому наміру.

За змістом ст. ст. 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд правильно виходив із наявності підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, для визнання недійсним оспорюваного договору дарування, враховуючи похилий вік позивача та потребу у зв'язку з цим у сторонній допомозі, наявність у позивача вказаного житла як єдиного та продовження позивача після укладення договору дарування проживати в житловому будинку з належними до нього господарсько-побутовими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1.

На підставі наявних у справі доказів, пояснень сторін та свідків апеляційний суд обгрунтовано вважав доведеним факт неправильного сприйняття позивачем істотних умов угоди, зокрема, щодо юридичної природи правочину, прав та обов'язків сторін за цим договором, оскільки позивач вважала такий правочин договором довічного утримання, що вплинуло на її волевиявлення. Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16, яку апеляційний суд правильно врахував.

Із посиланням на ст. 261 ЦК України апеляційний суд обгрунтовано спростував доводи відповідача щодо пропущення позивачем строку позовної давності, адже про порушення свого права позивач дізналася у лютому 2015 року.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним, законним та обґрунтованим є висновок апеляційного суду про задоволення позову. Суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 58- 60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи про те, що текст договору викладено чітко, однозначно, без можливості двоякого розуміння його змісту і під час посвідчення договору позивач не виявляла себе як безграмотна і неписьменна, власноруч зазначила своє прізвище, ім'я, по-батькові, чим засвідчила, що текст договору їй повністю зрозумілий і її воля направлена саме на укладення договору дарування, а також, що у справі відсутні будь-які докази на підтвердження того, що позивач за віком, або станом здоров'я потребує сторонньої допомоги, і що після укладення договору відповідач почав проживати в будинку разом із позивачем, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Отже, рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для його скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України воно підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.