розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного сумісного майна подружжя, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 09 грудня 2015 року,

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, мотивуючи його тим, що 25 липня 2009 року між нею та відповідачем ОСОБА_4 було укладено шлюб, у якому мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який на даний час проживає з нею.

Зазначала, що у період шлюбу нею спільно з відповідачем було набуте наступне майно: двокімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 56,8 кв. м, житловою площею 28,2 кв. м, право власності на яку оформлено на відповідача на підставі свідоцтва про право власності від 31 серпня 2013 року, виданого державним реєстратором Реєстраційної служби Бучанського міського управління юстиції Київської області Кондаковою Н.С.

Також вказувала, що 10 лютого 2010 року вона та відповідач придбали квартиру АДРЕСА_2, вартість якої на час придбання становила 55 326 грн. Відповідач придбав 9/10 частки квартири, а вона 1/10 частки квартири, зазначивши у договорі купівлі-продажу, що гроші, які кожен з них сплатив за договором, є їхньою особистою приватною власністю, оскільки були набуті ними до реєстрації шлюбу.

12 квітня 2013 року вони продали зазначену квартиру за 370 000 грн, з яких частка ОСОБА_4 від продажу квартири складає 333 000 грн, а її частка складає 37 000 грн.

Позивач вважає, що у зв'язку із тим, що на продажі квартири подружжя заробило 314 674 грн (різниця між сумою за продаж квартири та сумою, за яку було придбано квартиру 10 лютого 2010 року), отримані ними від продажу квартири АДРЕСА_2 є їхньою сумісною власністю.

Позивач зазначала, що на дохід, отриманий в результаті продажу вказаної квартири нею та відповідачем у період шлюбу була придбана двокімнатна квартира АДРЕСА_1. Відповідно до квитанцій про сплату за повне внесення вкладу у спільну діяльність з будівництва від 20 квітня 2013 року вартість квартири становить 338 128 грн 50 коп.

З урахуванням того, що ці кошти були сплачені із спільного доходу, який був отриманий від продажу квартири АДРЕСА_2 під час перебування їх у шлюбі, квартира АДРЕСА_1 є спільним сумісним майном подружжя.

Посилаючись на те, що їх син проживає разом з нею, тому вони потребують більшої площі для проживання разом, а тому, уточнивши позовні вимоги, позивач, просила суд визнати за нею у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 2/3 частини, а за відповідачем визнати право власності 1/3 частини квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 22 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 09 грудня 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Поділено спільне майно подружжя між ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Виділено ОСОБА_3 із спільної сумісної власності подружжя Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, визнавши за нею право власності на вказане майно.

Виділено ОСОБА_4 із спільної сумісної власності подружжя Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, визнавши за ним право власності на вказане майно.

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що спірна квартира придбана в період зареєстрованого шлюбу сторін у справі, тому є спільною сумісною власністю подружжя, частки їх в праві спільної сумісної власності є рівними, а тому, враховуючи, що між сторонами не досягнуто домовленості про порядок її поділу, дійшов висновку про поділ спірної квартири між сторонами та виділ кожному по 1/2 частині, визнавши за ними право власності на належні їм частки.

Такі висновки судів попередніх інстанцій є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону. При цьому доказам, поданим сторонами, судами надана належна правова оцінка (ст. 212 ЦПК України).

Судами встановлено, що 25 липня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, у якому мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який на даний час проживає з нею.

10 лютого 2010 року, тобто у період шлюбу подружжям було придбано квартиру АДРЕСА_2, вартість якої на час придбання становила 55 326 грн. Згідно з договором купівлі-продажу ОСОБА_4 придбано 9/10 частки цієї квартири, а ОСОБА_3 - 1/10 частки квартири, та зазначено, що гроші, які кожен з них сплатив за договором, є їхньою особистою приватною власністю, оскільки були набуті ними до реєстрації шлюбу.

У зв'язку зі збільшенням ринкової вартості квартири, ними було вирішено її продати.

12 квітня 2013 року подружжя продало зазначену квартиру за 370 000 грн, з яких частка ОСОБА_4 від продажу квартири складає 333 000 грн, а частка ОСОБА_3 складає 37 000 грн.

У період шлюбу була придбана двокімнатна квартира АДРЕСА_1. Відповідно до квитанцій про сплату за повне внесення вкладу у спільну діяльність з будівництва від 20 квітня 2013 року вартість квартири становить 338 128 грн 50 коп.

Згодом подружжям було придбано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 56,8 кв. м, житловою площею 28,2 кв. м, право власності на яку оформлено на відповідача на підставі свідоцтва про право власності від 31 серпня 2013 року, виданого державним реєстратором Реєстраційної служби Бучанського міського управління юстиції Київської області Кондаковою Н.С.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року № 6-2333цс15, яка відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57- 60 ЦПК України.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, з урахуванням наявних у справі доказів і вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, дійшли обґрунтованого висновку про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, оскільки відповідачем не надано доказів на спростування позовних вимог ОСОБА_3, а різниця між сумою, отриманої від продажу квартири, та сумою, за яку було придбано квартиру 10 лютого 2010 року, у розмірі 314 674 грн, отримані ними від продажу квартири АДРЕСА_2, є їхньою сумісною власністю.

Вказані висновки судів зроблені з урахуванням положень ст. 60, ч. 4 ст. 65, ст. ст. 69, 70 СК України та роз'яснень, викладених у п. п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) .

Перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи та зміст оскаржуваного рішення, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про її відхилення та залишення без змін рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 вересня 2015 року та ухвали апеляційного суду Київської області від 09 грудня 2015 року, оскільки вони є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права та фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноваження суду касаційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 09 грудня 2015 року залишити без змін.