головуючого суддів: Демяносова М.В., Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М., Маляренка А.В., Ступак О.В., за участю представника позивача - ОСОБА_6, розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості, за касаційними скаргами ОСОБА_9 та Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 19 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 січня 2016 року,

У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" (далі - ПАТ "Родовід Банк") звернулося до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 25 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Родовід Банк" (далі - ВАТ "Родовід Банк"), правонаступником якого є ПАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_7 укладено договір про іпотечний кредит № 77.2/ІЖ-129.08.1, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 510 000 грн зі сплатою 10,9 % річних в порядку та умовах, визначених договором.

На забезпечення виконання зобов'язань за договором, 25 квітня 2008 року ВАТ "Родовід Банк", ОСОБА_7 та ОСОБА_8 уклали договір поруки, за яким ОСОБА_7 зобов'язався перед банком у повному обсязі солідарно відповідати за виконання боржником зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом в порядку, на умовах та в строки, визначені договором про іпотечний кредит та додатковими угодами до нього.

25 квітня 2008 року між ВАТ "Родовід Банк", ОСОБА_7 та ОСОБА_9 укладено договір поруки, за яким ОСОБА_9 зобов'язалася перед банком у повному обсязі солідарно відповідати за виконання боржником зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом в порядку, на умовах та в строки, визначені договором про іпотечний кредит та додатковими угодами до нього.

У зв'язку з неналежним виконанням умов договору про іпотечний кредит, утворилася заборгованість, яка станом на 25 вересня 2015 року складає 1 177 544,68 грн, з яких: 485 119,03 грн - сума поточної заборгованості за кредитом, 20 150,88 грн - сума простроченої заборгованості за кредитом, 4 742,51 грн - сума поточної заборгованості за процентами за кредитом, 283 105,92 грн - сума простроченої заборгованості за процентами та кредитом, 13 538,54 грн - сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 198 356,22 грн - сума пені за несвоєчасне погашення процентів за кредитом, 9 554,85 грн - сума інфляційних втрат від суми прострочених процентів за кредитом, 139 026,28 грн - сума інфляційних втрат від суми прострочених процентів за кредитом, 1 502,46 грн - сума 3 % річних від суми простроченого кредиту, 22 447,99 грн - сума 3 % річних від суми прострочених процентів за кредитом.

У зв'язку з чим, ПАТ "Родовід Банк" звернувся до суду з даним позовом та просив суд стягнути з відповідачів указану заборгованість.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 19 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27 січня 2016 року, позов Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" заборгованість за договором про іпотечний кредит № 77.2/ІЖ-129.08.1 від 25 квітня 2008 року у сумі 940 794,52 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_9 на користь Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" заборгованість за договором про іпотечний кредит № 77.2/ІЖ-129.08.1 від 25 квітня 2008 року у сумі 940 794,52 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на користь Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" 3 654 грн судового збору.

У касаційній скарзі ОСОБА_9 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_9, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі ПАТ "Родовід Банк" просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи, викладені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково, на таких підставах.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги в частині солідарного стягнення на користь банку грошових коштів в розмірі 940 794,52 грн, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачами належним чином не виконано взяті на себе зобов'язання у зв'язку із чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідачів.

Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, виходили з того, що банком пропущено строк позовної давності та врахували заяву ОСОБА_9 про застосування строків позовної давності щодо періодичних платежів, оскільки останній платіж було здійснено 21 березня 2011 року, а позивач звернувся до суду з даним позовом 10 липня 2015 року.

Враховуючи загальні та спеціальні строки позовної давності, строк для стягнення заборгованості необхідно обчислювати з 10 липня 2012 року, а для пені - з 10 липня 2014 року.

Проте з таким висновком апеляційного суду повністю погодитись не можна.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 25 квітня 2008 року між ВАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_7 укладено договір про іпотечний кредит № 77.2/ІЖ-129.08.1, відповідно до умов якого, банк надав позичальнику кредит у розмірі 510 000 грн зі сплатою за користування кредитом 10,9 % річних зі строком погашення не пізніше 25 квітня 2038 року у порядку, на умовах та в строки, визначені договором.

Свої зобов'язання за договором позивач виконав належним чином, зокрема, видав відповідачу грошові кошти у розмірі 510 000 грн, що підтверджується меморіальним ордером ПАТ "Родовід Банк" від 25 квітня 2008 року № 1367_16.

На забезпечення виконання договору про іпотечний кредит 25 квітня 2008 року між ВАТ "Родовід Банк", ОСОБА_7 та ОСОБА_7 укладено договір поруки, відповідно до умов якого, ОСОБА_7 зобов'язався перед позивачем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом в порядку, на умовах та в строки, визначені договором про іпотечний кредит та додатковими угодами до нього, як існуючими на момент укладення договору, так і тими, що виникнуть на його підставі в майбутньому.

25 квітня 2008 року між ВАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_9 укладено договір поруки за зазначеними вище умовами (далі - договір поруки 2).

Відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 25 вересня 2015 року у ОСОБА_7 утворилася заборгованість за кредитним договором, яка складає 1 177 544,68 грн, з яких: 485 119, 03 грн - сума поточної заборгованості за кредитом, 20 150, 88 грн - сума простроченої заборгованості за кредитом, 4 742,51 грн - сума поточної заборгованості за процентами за кредитом, 283 105,92 грн - сума простроченої заборгованості за процентами за кредитом, 13 538,54 грн - сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 198 356,22 грн - сума пені за несвоєчасне погашення процентів за кредитом, 9 554,85 грн - сума інфляційних втрат від простроченого кредиту, 139 026,28 грн - сума інфляційних втрат від суми прострочених процентів за кредитом, 1 502,46 грн - сума 3 % річних від суми простроченого кредиту, 22 447,99 грн - сума 3 % річних від суми прострочених процентів за кредитом.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статей 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобов'язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

Як установлено судом, боржник ОСОБА_7 (а відтак і поручитель ОСОБА_9) взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 25 квітня 2038 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень ч. 4 ст. 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Як убачається з пункту 2.4. кредитного договору позичальник зобов'язується щомісячно до 25 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладання цього договору здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані кредитором відсотки ануїтетними платежами в сумі не менше 4 818 грн 35 коп, відповідно до графіку погашення кредиту шляхом внесення готівки до каси або безготівково не пізніше 25 квітня 2038 року.

Відповідно до пункту 2.1 договору поруки 2, у разі невиконання боржником своїх зобов'язань за договором про іпотечний кредит, протягом п'яти робочих днів з дня невиконання кредитор має право пред'явити свої вимоги безпосередньо до поручителя. Ці вимоги є обов'язковими для виконання протягом п'яти робочих днів з моменту отримання поручителем від кредитора письмового повідомлення про невиконання боржником зобов'язань за договором про іпотечний кредит.

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 25 числа кожного місяця, а за договором поруки відповідальність поручителя наступає через п'ять днів за датою платежу, яка передбачена кредитним договором у випадку невиконання (неналежного виконання) боржником зобов'язань за кредитним договором, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред'явить вимоги до поручителя.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16.

Так, апеляційний суд вищевикладеного не врахував, не взяв до уваги, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком платежів), а за договором поруки 2 відповідальність поручителя ОСОБА_9 наступає через п'ять днів за датою платежу, яка передбачена кредитним договором, не з'ясував чи пред'явив банк вимогу до поручителя ОСОБА_9 в межах шести місяців за кожним місячним платежем та за якими платежами порука припинилась, а за якими ще діє.

Крім того, за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто, позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 6-2170цс16.

Таким чином, апеляційний суд належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги позивача щодо переривання строку позовної давності, не надав оцінки протоколу зустрічі та не з'ясував чи не свідчить така дія про визнання боржником боргу, чи може бути підставою для переривання позовної давності та в якій частині.

Оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм матеріального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені апеляційним судом, то ухвала цього суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ