розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8, треті особи: орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, Суворовський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області Державної міграційної служби України, про визнання відсутності права користування жилим приміщенням, усунення перешкод у користуванні власністю, виселення, зобов'язання передати нерухоме майно в натурі за касаційною скаргою ОСОБА_6, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8, її представника - ОСОБА_9, на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 12 січня 2016 року, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 14 липня 2016 року,

У серпні 2013 року ОСОБА_3, ОСОБА_10 звернулися до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2004 року вони є співвласниками в рівних частках квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті батька -ОСОБА_11

ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 були членами сім'ї померлого, проживають у зазначеній квартирі. Оскільки вони були членами сім'ї колишнього власника і не є членами їх сім'ї, вважали, що останні втратили право користування жилим приміщенням. Крім того, вони відмовилися від проведення оплати за проживання у квартирі й укладання договору найму житлового приміщення з ними як з власниками, а ОСОБА_6 вселилась у квартиру без їх згоди.

Ураховуючи викладене, позивачі, уточнивши позовні вимоги, просили суд: визнати відсутність у ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_8 права користування квартирою АДРЕСА_1; усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 та ОСОБА_10 права користування та розпорядження вказаною квартирою шляхом виселення з неї відповідачів та осіб, які проживають разом з ними, без надання іншого житлового приміщення.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 28 березня 2014 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_10 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8, не перешкоджати ОСОБА_3 та ОСОБА_10 у здійсненні права власності на квартиру АДРЕСА_1.

Виселено ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та неповнолітнього ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_1.

У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 4 листопада 2014 року рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог про виселення ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_7, неповнолітнього ОСОБА_8 скасовано. У задоволенні позову в цій частині відмовлено. У решті - рішення суду залишено без змін.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10. помер.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 березня 2015 року рішення апеляційного суду від 4 листопада 2014 року в частині вирішення позову про виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до цього ж суду. У решті - рішення суду залишено без змін.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 2 вересня 2015 року відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_13 про залучення його до участі у справі в якості правонаступника після смерті ОСОБА_10, оскільки вимоги про виселення не допускають правонаступництво. Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_10

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 2 вересня 2015 року рішення районного суду в частині вирішення позовних вимог про виселення ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишено без змін.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 січня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_6, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_8, відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року ухвалу апеляційного суду Одеської області від 2 вересня 2015 року про залишення без змін рішення районного суду в частині вирішення позовних вимог про виселення ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 скасовано, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 14 липня 2016 року до участі в справі залучено правонаступника ОСОБА_10 - ОСОБА_13

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 14 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_7, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_8, ОСОБА_4 задоволено. Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про виселення скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання відсутності права користування жилим приміщенням, усунення перешкод у користуванні власністю, виселення, зобов'язання передати нерухоме майно в натурі відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8, та її представник - ОСОБА_9, просили оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог про виселення без надання іншого житла.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга ОСОБА_6 та її представника - ОСОБА_9, підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_3 - задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд у своїй ухвалі від 12 січня 2016 року, виходив із того, що ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 та неповнолітній ОСОБА_8 втратили право користування спірним жилим приміщенням та підлягають виселенню у зв'язку з припиненням права власності на квартиру колишнього її власника, членом сім'ї якого вони були, а ОСОБА_6 підлягає виселенню, оскільки вселилась до квартири без згоди співвласників. Крім того, ОСОБА_6 не надала доказів на підтвердження того, що вона та її неповнолітній син є членами сім'ї нових власників спірної квартири, що ними укладено договори оренди жилого приміщення з новими власниками.

Разом з тим апеляційний суд ухвалюючи рішення від 14 липня 2016 року, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про виселення та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання відсутності права користування жилим приміщенням, усунення перешкод у користуванні власністю, виселення, зобов'язання передати нерухоме майно в натурі, виходив із того, що виселення відповідачів внаслідок того, що право власності на спірну квартиру перейшло до іншої особи є неправомірним і не відповідає природі спірних правовідносин, оскільки вони набули постійне сервітутне право на спірне житло. Також зазначив, що систематична несплата за користування їх власністю не є підставою для виселення.

Проте погодитись із такимивисновками апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов їх із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону оскаржені ухвала та рішення апеляційного суду не відповідають; обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені.

Судом установлено, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_11 Разом із власником узазначеній квартирі, як члени його сім'ї проживали ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_11 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на зазначену квартиру, спадкоємцями першої черги були сини померлого: ОСОБА_3 та ОСОБА_10

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2004 року за ними визнано право власності в порядку спадкування на вказану квартиру у рівних частках.

Після смерті ОСОБА_11, його онук - ОСОБА_7, без згоди співвласників вселив у зазначену квартиру свою дружину - ОСОБА_6, та зареєстрував у ній свого сина - ОСОБА_8

Згідно зі ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Частинами 1, 4 ст. 156 ЖК УРСР встановлено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, зокрема один з подружжя власника, їх діти і батьки. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Разом із тим відповідно до ст. 157 ЖК УРСР членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу, а саме у разі систематичного руйнування чи псування ними належного власнику жилого приміщення або використання його не за призначенням, або систематичного порушенням правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.Виселення провадиться в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Проте апеляційний суд, постановляючи ухвалу від 12 січня 2016 року, залишив поза увагою те, що спадкоємцем першої черги після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 є його син - ОСОБА_7, який зареєстрований у спірній квартирі разом із своєю дружиною - ОСОБА_6, та сином - ОСОБА_8, зазначені положення закону до уваги не взяв, не визначився з характером спірних правовідносин і правовою нормою, яка підлягає застосуванню до них, не врахував неможливість проживання малолітньої дитини без догляду матері, не перевірив наявність підстав у відповідачів для користування квартирою та дійшов передчасного висновку про залишення в силі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 березня 2014 року.

Також у порушення ст. ст. 212 - 214, 303, 316 ЦПК України апеляційний суд у своєму рішенні від 14 липня 2016 року дійшов висновку про набуття всіма відповідачами постійного сервітутного права на спірне житло, однак не вказав з яких підстав та якими доказами це підтверджено, не звернув уваги на те, що предметом спору є усунення перешкод у здійсненні власниками права користування та розпорядження своїм майном, а не право власності на нього та не встановлення сервітуту.

За таких обставин ухвала та рішення апеляційного суду не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_8, її представника - ОСОБА_9, задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 12 січня 2016 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 14 липня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.