розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма "Косівщинська" про розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості з орендної плати, трьох процентів річних та інфляційного збільшення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_3, на рішення Сумського районного суду Сумської області від 17 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 28 квітня 2016 року,

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Косівщина" (далі - ТОВ "Агрофірма "Косівщина") про розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості з орендної плати, 3 % річних та інфляційного збільшення заборгованості.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що йому на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 2,7187 га, що знаходиться на території Косівщинської сільської ради Сумського району Сумської області. 16 квітня 2007 року між ним та ТОВ "Агрофірма "Косівщинська" було укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 5 років зі сплатою орендної плати у розмірі 457 грн 42 коп., що становить 1,5 % від грошової оцінки землі і вноситься до 30 числа останнього у звітному році місяця. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. 01 січня 2009 року між сторонами було укладено додатковий договір, за умовами якого п. 8 договору оренди землі від 16 квітня 2007 викладено у новій редакції, збільшено строк оренди земельної ділянки до 10 років та визначено орендну плату в розмірі 1 083 грн 75 коп. за рік, що становить 3 % від нормативної грошової оцінки земельної частки (паю).

Відповідач у порушення умов зазначеного договору оренди земельної ділянки за період 2011-2013 років не сплачував орендну плату у встановлений строк.

Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просив суд стягнути з ТОВ "Агрофірма "Косівщинська" на його користь 1 785 грн 48 коп. заборгованості з орендної плати та 3 % річних та інфляційного збільшення заборгованості та розірвати договір оренди землі від 16 квітня 2007 року.

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 17 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 28 квітня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_3, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позову про розірвання договору оренди землі та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про розірвання договору оренди землі, суд першої інстанції виходив із того, що факт несвоєчасної сплати орендної плати за спірні періоди не свідчить про систематичне невиконання стороною договірних зобов'язань і не може бути підставою для розірвання договору оренди землі.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також про те, що факту систематичної несплати орендної плати та невиконання відповідачем обов'язків, передбачених ст. ст. 24, 25 Закону України "Про оренду землі", не встановлено.

Протеповністю погодитись із висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Судом установлено, що ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 27 березня 2007 року належить земельна ділянка площею 2,7187 га, що знаходиться на території Косівщинської сільської ради Сумського району Сумської області.

16 квітня 2007 року між ОСОБА_3 та ТОВ "Агрофірма "Косівщинська" укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 5 років зі сплатою орендної плати у розмірі 457 грн 42 коп., що становить 1,5 % від грошової оцінки землі і вноситься до 30 числа останнього у звітному році місяця. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. 01 січня 2009 року між сторонами укладено додатковий договір, за умовами якого п. 8 договору оренди землі від 16 квітня 2007 року викладено у новій редакції, збільшено строк оренди земельної ділянки до 10 років та визначено орендну плату в розмірі 1 083 грн 75 коп. за рік.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Так, пунктом 12 договору оренди землі, укладеного між сторонами, встановлено, що орендна плата вноситься до 30 числа останнього у звітному році місяця, тобто до 30 грудня кожного року дії договору оренди землі.

Судом установлено, що орендна плата за 2011-2013 роки була сплачена 11 грудня 2013 року, тобто в указані роки орендар не платив орендну плату, чим порушив умови договору оренди.

При цьому несвоєчасна сплата означає несплату певної суми грошових коштів у певний строк, зокрема, в даному випадку, у строк, передбачений договором оренди землі.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом ст. 21 Закону України "Про оренду землі" розмір та умови орендної плати, що зазначені в договорі оренди, не можуть суперечити чинному на час укладення договору оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону, та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України (2768-14) та іншими законами України.

У пункті "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що спірні правовідносини передбачають систематичну несплату орендної плати як підставу для розірвання договору оренди.

Зазначена позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року № 6-146цс12, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Отже, у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище обставини справи уваги не звернув; не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; не надав належного правового обґрунтування та оцінки п. 12 договору оренди землі; не врахував наявність вини відповідача у порушенні зобов'язання щодо сплати орендної плати за 2011-2013 роки та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про розірвання договору оренди землі.

Участині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати судові рішення не оскаржуються, тому в силу ч. 1 ст. 335 ЦПК України в цій частині не переглядаються.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню в частині розірвання договору оренди землі з передачею справи на новий розгляд в цій частині до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановлені фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, при ухваленні рішення були порушені норми матеріального та процесуального права, таке рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_3, задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Сумської області від 28 квітня 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Косівщинська" про розірвання договору оренди земліскасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.