головуючого Дем'яносова М.В., суддів: Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М., Леванчука А.О., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні "Центр мікрохірургії ока", третя особа - ОСОБА_7, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні "Центр мікрохірургії ока" на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 листопада 2015 року,

У січні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що у січні 1994 року її було зараховано на посаду лікаря терапевта відділення Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні "Центр мікрохірургії ока".

За час перебування на лікарняному з 18 вересня 2014 року по 17 січня 2015 року вона отримала копію наказу від 12 вересня 2014 року № 194-к о/с про її звільнення з 22 вересня 2014 року у зв'язку зі скороченням штату працівників згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вважала своє звільнення незаконним, оскільки її не було повідомлено за два місяці про скорочення штату, вона не брала участі у засіданні профкому, її не було ознайомлено з наказом про введення в дію нового штатного розпису, крім того, звільнення відбулося під час її тимчасової непрацездатності. Також зазначала, що вона має переваги перед іншими працівниками залишитися на роботі при скороченні штату.

Вказувала, що внаслідок неправомірного звільнення з роботи вона була позбавлена душевного спокою, що порушило її нормальний уклад життя, змушена була позичати гроші у знайомих для відновлення нормальної організації свого життя, чим зазнала моральних страждань.

У подальшому вона отримала відомості про скасування відповідачем наказу від 12 вересня 2014 року № 194-к о/с про її звільнення та видання нового наказу від 29 січня 2015 року № 20 про її звільнення згідно з п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Просила визнати протиправним її звільнення з посади лікаря терапевта загально-лікарняного персоналу Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні "Центр мікрохірургії ока" на підставі наказу від 29 січня 2015 року № 20; поновити на роботі на посаді, яку вона займала на момент звільнення; стягнути з відповідача на її користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні, а також 9 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 11 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 листопада 2015 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним звільнення ОСОБА_6 з посади лікаря терапевта загально-лікарняного персоналу Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні "Центр мікрохірургії ока" на підставі наказу від 29 січня 2015 року № 20. Поновлено ОСОБА_6 на посаді лікаря терапевта загально-лікарняного персоналу Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні "Центр мікрохірургії ока" з 29 січня 2015 року. Стягнуто з Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні "Центр мікрохірургії ока" на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 січня по 11 вересня 2015 року у розмірі 16 863 грн 66 коп. (з вирахуванням усіх обов'язкових податків, платежів та зборів). Стягнуто з Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні "Центр мікрохірургії ока" на користь ОСОБА_6 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У поданій касаційній скарзі Київська міська клінічна офтальмологічна лікарня "Центр мікрохірургії ока", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_8 від 18 січня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

Розпорядженням керівника апарату Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 серпня 2016 року № 179/0/32-16 призначено повторний автоматичний розподіл справ у зв'язку з відставкою судді ОСОБА_8, у результаті чого 12 вересня 2016 року зазначену справу передано судді-доповідачу Ситнік О.М.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена частково.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами не дотримано.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_6, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що звільнення позивачки з підстав, передбачених п. 6 ст. 36 КЗпП України, було проведено всупереч вимог трудового законодавства, відтак наказ про її звільнення є незаконним. ОСОБА_6 підлягає поновленню на попередній посаді, при цьому з відповідача на користь позивача має бути стягнутий середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральна шкода.

Із такими висновками судів погодилися не можна з огляду на таке.

Судами встановлено, що з 10 лютого 1995 року ОСОБА_6 працювала на посаді лікаря терапевта загально-лікарняного персоналу Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні "Центр мікрохірургії ока".

Частиною 1 ст. 40 КЗпП України передбачено розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору, укладеного на невизначений строк, а також строкового трудового договору до закінчення строку його чинності у випадку змін в організації виробництва і праці, у тому числі скорочення чисельності або штату працівників. Скорочення чисельності працівників являє собою зменшення кількості працівників, скорочення штатів - зменшення кількості посад, які передбачені штатним розкладом.

21 липня 2014 року ОСОБА_6 попереджено про майбутнє звільнення з займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України з 22 вересня 2014 року на підставі наказу Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні "Центр мікрохірургії ока" від 21 липня 2014 року № 91 "Про затвердження структури та введення в дію нового штатного розпису Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні "Центр мікрохірургії ока" та запропоновано перевестися на вакантну посаду середнього медичного працівника (а. с. 58, т. 1).

Згідно з витягом з протоколу від 08 вересня 2014 року № 62 засідання профспілкового комітету Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні "Центр мікрохірургії ока" надало згоду на звільнення лікаря терапевта ОСОБА_6 за скороченням штату згідно з ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 50, 51, т. 1).

12 вересня 2014 року головним лікарем Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні "Центр мікрохірургії ока" видано наказ № 194-к о/с про звільнення ОСОБА_6 у зв'язку з затвердженням нової структури та введенням в дію нового штатного розпису за п. 1 ст. 40 КЗпП України з 22 вересня 2014 року. Згідно з наказом ОСОБА_6 переважного права на залишення на роботі не мала, від переведення на запропоновану посаду медичної сестри відмовилася, іншої роботи, яку б вона могла виконувати за своїм фахом і кваліфікацією не мала (а. с. 8, т. 1).

Згідно з актом від 12 вересня 2014 року від ознайомлення з наказом про наступне звільнення ОСОБА_6 відмовилася (а. с. 124, т. 1).

Наказом від 22 вересня 2014 року № 204-к скасовано наказ від 12 вересня 2014 року № 194-к о/с та визнано таким, що втратив чинність у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_6 (а. с. 126128, т. 1).

Згідно з листками непрацездатності у період з 18 вересня 2014 року по 16 січня 2015 року ОСОБА_6 була тимчасово непрацездатна (а. с. 1519, т. 1).

29 січня 2015 року ОСОБА_6 з'явилася до Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні "Центр мікрохірургії ока" та написала пояснення про прийняття листа тимчасової непрацездатності, який закрито 17 січня 2015 року. У поясненні позивачка зазначила, що з'явитися на роботі 17 січня 2015 року вона не могла у зв'язку з незадовільним самопочуттям (а. с. 59, т. 1).

29 січня 2015 року на підставі наказу в. о. головного лікаря Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні "Центр мікрохірургії ока" № 20 ОСОБА_6 звільнено з посади лікаря терапевта загально-лікарняного персоналу у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці згідно п. 6 ст. 36 КЗпП України (а. с. 53, т. 1).

Відповідно до п. 6 ст. 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є, зокрема, відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці.

Суди вважали, що переведення на іншу посаду не є зміною істотних умов праці в розумінні п. 6 ст. 36 КЗпП України, оскільки під час переведення відбувається зміна посади, а не істотних умов праці на займаній посаді. Відповідач не надав жодних доказів про те, що ОСОБА_6 повідомлялась про зміну істотних умов праці за 2 місяці до звільнення та відмовилась від продовження роботи у змінених істотних умовах.

Разом з тим суди не врахували, що відповідач неодноразово вказував, що при зазначенні у наказі від 29 січня 2015 року № 20 про звільнення позивачки на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України мала місце технічна помилка. Насправді позивачку звільнено на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі змінами в організації праці.

У п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) роз'яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Суди зазначених вимог закону та пояснень відповідача не врахували, не уточнили, з яких саме підстав відбулося звільнення позивачки.

При звільненні власнику, уповноваженому органу слід додержуватись правил щодо переведення звільнених працівників на іншу роботу за наявності вакантних посад і згоди працівника. Виходячи з вимог ст. 49-2 КЗпП України, одночасно з попередженням конкретних працівників і протягом двох місяців роботодавець повинен пропонувати їм всі наявні підходящі за кваліфікацією вакансії.

Якщо працівник відмовляється ознайомитися з наказом під розписку або працювати на запропонованих вільних посадах, складається акт за підписом від трьох і більше осіб, в якому зазначаються всі обставини відмови працівника, а також те, що працівникові роз'яснено зміст та вимоги п. 1 ст. 40, ст. 49-2 КЗпП України.

Стаття 42 КЗпП України визначає категорії працівників, яким надається переважне право на залишення на роботі при вивільненні. При скороченні чисельності чи штату працівників переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Порівняльний аналіз кваліфікації і продуктивності праці здійснюється лише за наявності певної кількості працівників кваліфікацію і продуктивність яких можна порівняти.

Оскільки ОСОБА_6 про наступне звільнення було попереджено 21 липня 2014 року, згода профкому надана у вересні 2014 року, а звільнення проведено у січні 2015 року, суди не перевірили, чи були наявні вакантні посади для переведення ОСОБА_6, чи пропонувалися вони позивачці і чи наявні докази відмови від такого переведення, не встановлено чи мала позивач переважене право на залишення на роботі.

Отже, суди попередніх інстанцій у повному обсязі не з'ясували обставини справи, на надали належної оцінки доказам у справі, тому судові рішення мають бути скасовані з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.