головуючого Дем'яносова М.В., суддів: Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М., Леванчука А.О., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Поділля" про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, за касаційною скаргою Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Поділля" на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 05 травня 2016 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 31 травня 2016 року,

У березні 2016 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Поділля" (далі - СВК "Поділля") про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Посилався на те, що він є власником земельної ділянки площею 2,8956 га, розташованої на території Стражгородської сільської ради Теплицького району Вінницької області. 24 квітня 2009 року він уклав з відповідачем договір оренди землі строком на 5 років. Даний договір був зареєстрований у відділі Держкомзему у Теплицькому районі 16 січня 2012 року. Враховуючи те, що строк дії договору закінчився 24 квітня 2014 року, а відповідач не звільняє його земельну ділянку, просив позов задовольнити.

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 05 травня 2016 року позовні вимоги задоволено. Зобов'язано СВК "Поділля" повернути ОСОБА_6 земельну ділянку площею 2,8956 га, розташовану на території Стражгородської сільської ради Теплицького району Вінницької області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 31 травня 2016 року рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 05 травня 2016 року змінено у частині стягнення судових витрат.

У касаційній скарзі СВК "Поділля", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 2,8956 га, розташованої на території Стражгородської сільської ради Теплицького району Вінницької області.

24 квітня 2009 року між сторонами укладений договір оренди землі строком на 5 років, який був зареєстрований у відділі Держкомзему у Теплицькому районі 16 січня 2012 року за № НОМЕР_1.

Згідно з п. 43 договору він набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації. Невід'ємними його частинами є у тому числі акт приймання передачі об'єкта оренди. Відповідно до п. 37 договору дія договору оренди припиняється у разі закінчення строку на який його було укладено.

Верховний Суд України у постановах від 18 і 25 грудня 2013 року (справи № 6-127цс13, № 6-118цс13) зробив висновок, що, виходячи з положень статті 638 ЦК України, статті 20 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) та статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" правове значення має наявність такої волі на момент досягнення сторонами згоди в належній формі з усіх істотних умов договору, а не на момент його державної реєстрації. Вчиненням правочину слід вважати момент, коли сторони свого часу досягли згоди з усіх істотних умов.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 та ст. 203 ЦК України моментом укладення договору є той момент, коли сторони договору дійшли згоди щодо істотних умов договору оренди землі скріпивши підписами письмовий документ про це.

Щодо державної реєстрації, то така реєстрація є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору. У момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати момент укладення договору.

Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі скріплюють його своїми підписами, що і є моментом укладення договору.

Вирішуючи спір про визнання договору оренди землі недійсним у зв'язку з відсутністю в ньому передбаченої частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотної умови, застосуванню підлягає стаття 15 даного Закону в редакції, чинній на момент укладення договору оренди, а не в момент його державної реєстрації.

Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року (справа № 6-162ц13) та від 18 грудня 2013 року (справа № 6-127цс13).

Суд розрізняє поняття "укладання" і "набрання чинності". Оскільки у п. 8 договору зазначено "договір укладено на 5 років", без посилання на момент початку цього строку, то він діє з моменту досягнення сторонами усіх істотних його умов, а право користування землею, тобто право оренди, виникає - з моменту державної реєстрації, обов'язок організації вчинення якої покладено на орендаря.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 15 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди є істотною умовою договору.

Разом з тим, зважаючи на те, що об'єктом оренди є земельна ділянка, необхідно зважати на специфіку законодавчого урегулювання таких договірних відносин та їх реалізації.

Згідно з положеннями статей 125, 126 ЗК України право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Згідно із ч. 5 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Підпунктом 6 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми.

Разом з тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. Такий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 13 червня 2016 року у справі за № 6-643цс16.

Виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України право користування земельною ділянкою, тобто можливість реалізувати свої права щодо здійснення товарного сільськогосподарського виробництва на земельній ділянці у орендаря виникає з дня проведення державної реєстрації договору, що не впливає на строк дії договору, оскільки здійснення орендарем державної реєстрації договору оренди за спливом тривалого часу та фактичне користування земельною ділянкою не впливають на його обов'язок сплачувати орендну плату відповідно до умов такого договору, оскільки сторони у договорі не обумовили тотожність часу укладення договору з часом державної реєстрації права оренди.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки між сторонами виник спір про повернення орендованої земельної ділянки власнику і, зокрема, у цьому спорі виникли спірні питання щодо розуміння положення закону про початок дії договору та його закінчення, як його умови про початок фактичного використання орендованої земельної ділянки у сукупності з іншими умовами, зокрема з умовою про плату за оренду землі.

Доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами при розгляді справи дотримано вимоги закону, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити, а рішення суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині залишити без змін.

Керуючись статтями 333, 336, 337, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Поділля" відхилити.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 31 травня 2016 року та рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 05 травня 2016 року у його незміненій апеляційним судом частині залишити без змін.