головуючого Демяносова М.В., суддів: Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О., Маляренка А.В., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про захист прав споживача шляхом визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_6, подану представником ОСОБА_7, на рішення апеляційного суду Волинської області від 16 березня 2016 року,

У жовтні 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що 03 липня 2006 року між нею та Закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), укладений кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 10 тис. грн на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 3 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а саме - до квітня 2009 року.

Свої зобов'язання перед відповідачем позивачка виконала частково, заборгованість перед банком стягнута судовим наказом, виданим Горохівським районним судом Волинської області 13 березня 2008 року. На підставі вказаного судового наказу відділом державної виконавчої служби Горохівського районного управління юстиції Волинської області відкрито виконавче провадження, яке згідно з постановою від 10 вересня 2013 року закінчено у зв'язку з повною сплатою боргу. Жодних інших кредитних коштів після березня 2008 року відповідач позивачу не надавав.

Однак після спливу шести років банк звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_6 13 810 грн 29 коп. боргу, а згідно з довідкою банку від 17 березня 2014 року її борг перед банком вже складав 24 298 грн 19 коп.

Ухвалою суду від 13 червня 2014 року вказаний позов банку залишено без розгляду, але банк продовжує наполягати на існуванні заборгованості.

Просила визнати неправомірними дії ПАТ КБ "ПриватБанк" щодо нарахування їй заборгованості за період з 02 травня 2012 року до дати звернення до суду згідно з укладеним між нею та відповідачем кредитним договором від 03 липня 2006 року; зобов'язати відповідача утриматись від подальших дій щодо нарахування їй заборгованості згідно з вказаним кредитним договором; стягнути з ПАТ КБ "ПриватБанк" на корить ОСОБА_6 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди за порушення прав споживача; визнати припиненим правовідношення щодо користування кредитними коштами, наданими ОСОБА_6 згідно з укладеним кредитним договором від 03 липня 2006 року; розірвати кредитний договір від 03 липня 2006 року, укладений між ОСОБА_6 та ПАТ КБ "ПриватБанк", на підставі заяви від 03 липня 2006 року про приєднання до умов та правил надання банківських послуг і тарифів ПАТ КБ "ПриватБанк".

Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 06 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 16 квітня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 серпня 2015 року вищезазначені рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Горохівського районного суду Волинської області

від 25 січня 2016 року позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії ПАТ КБ "ПриватБанк" щодо нарахування ОСОБА_6 заборгованості за період з 02 травня 2012 року до 06 жовтня 2014 року згідно з укладеним кредитним договором від 03 липня 2006 року. Зобов'язано ПАТ КБ "ПриватБанк" утриматися від подальших дій щодо нарахування ОСОБА_6 заборгованості згідно з кредитним договором від 03 липня 2006 року. Розірвано кредитний договір від 03 липня 2006 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 16 березня 2016 року рішення Горохівського районного суду Волинської області

від 25 січня 2016 року в частині задоволення позовних вимог скасовано у задоволенні позову у цій частині відмовлено. У решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, подану представником ОСОБА_7 просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-УІІІ "Про судоустрій статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним нормам процесуального права.

Судами встановлено, що 03 липня 2006 року ОСОБА_6 звернулася до ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", із заявою, на підставі якої отримала кредит у розмірі 10 тис. грн на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку № НОМЕР_1 зі сплатою 3 % на місяць із розрахунку 360 днів у році, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а. с. 9).

Судовим наказом, виданим Горохівським районним судом Волинської області 13 березня 2008 року, стягнуто з ОСОБА_6 на користь ЗАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 7 870 грн 95 коп. (а. с. 17).

Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 10 вересня 2013 року при примусовому виконанні судового наказу, виданого Горохівським районним судом Волинської області 13 березня 2008 року ОСОБА_6 сплатила борг повністю кількома платежами за період з 2009 по 2013 роки (а. с. 18, 19).

Відповідно до листа банку заборгованість ОСОБА_6 за кредитною карткою № НОМЕР_1 станом на 05 березня 2015 року становить 29 922 грн 64 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 7 704 грн 73 коп.; заборгованість за відсотками - 19 360 грн 89 коп.; штрафи - 2 857 грн 02 коп. (а. с. 159).

Відповідно до п. п. 3.1.1, 5.4 вказаних Умов граничний строк дії картки (місяць і рік) зазначено на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці (поле MONTH) (а. с. 13).

Відповідно до п. 3.1.3 Умов по закінченню строку дії картка перевидається банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), якщо раніше не надходила письмова заява клієнта про закриття карткового рахунку.

Строк дії платіжної картки визначено до квітня 2009 року.

Банк не надав суду належних доказів, що позивачці було видано нову картку після спливу дії старої.

Судовим наказом № 2н-63, виданим Горохівським районним судом Волинської області 13 березня 2008 року, стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 7 870 грн 95 коп.

Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист же цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.

З урахуванням наведеного правильним є висновок апеляційного суду про те, що вимога щодо оскарження дій банку щодо нарахування заборгованості за споживчим кредитом, а також зобов'язати відповідача утриматись від подальших дій щодо нарахування їй заборгованості згідно з вказаним кредитним договором суперечить ст. 16 ЦК України, оскільки не передбачений законом як спосіб захисту права і є неефективним засобом правового захисту.

Крім того, правильним є висновок апеляційного суду, що вимоги про розірвання договору є безпідставною, оскільки не можна розірвати договір, строк дії зобов'язань за яким закінчився.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд з дотриманням положень ст. ст. 303, 304, 316 ЦПК України перевірив у повному обсязі доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними правовими висновками, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 212, 303, 304 ЦПК України, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що згідно із ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії касаційного перегляду справи недопустимо.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що касаційна скаргапідлягає відхиленню, а ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.