розглянувши в судовому засіданні справуза позовом публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання ордеру недійсним, виселення з гуртожитку та зняття з реєстраційного обліку за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, поданою представником - ОСОБА_5, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 4 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 1 червня 2016 року,

У лютому 2015 року публічне акціонерне товариство "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" (далі - ПАТ "КиївЗНДІЕП") звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 31 жовтня 2012 року ОСОБА_3 призначено з 1 листопада 2012 року на посаду генерального директора ПАТ "КиївЗНДІЕП" на умовах контракту. 4 липня 2013 року ПАТ "КиївЗНДІЕП" в особі заступника генерального директора ОСОБА_6 було видано ОСОБА_3 ордер на жилу площурозміром 29,8 кв. м та 35,0 кв. м у гуртожитку АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 отримав ордер на жилу площу в гуртожитку та вселився у вказаний гуртожиток без погодження з органом управління державним майном Регіонального розвитку та будівництва України.

У зв'язку із порушенням умов контракту та трудової дисципліни наказом Міністерства Регіонального розвитку та будівництва України від 10 вересня 2014 року контракт з ОСОБА_7 було розірвано та звільнено його з посади генерального директора з 12 вересня 2014 року.

Позивач вказував на те, що відповідач не є аспіратом, не є працівником ПАТ "КиївЗНДІЕП" та з ним не було укладено договору оренди/найму житла у зазначеному гуртожитку, тому він незаконно займає спірне житлове приміщення та підлягає виселенню.

З урахуванням зазначеного позивач просив визнати недійсним ордер від 4 липня 2013 року на жилу площу розміром 29,8 кв. м та 35,0 кв. м у гуртожитку АДРЕСА_1, виданий заступником генерального директора ПАТ "КиївЗНДІЕП" ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_3 та виселити останнього із займаної житлової площі без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 4 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 1 червня 2016 року, позов ПАТ "КиївЗНДІЕП" задоволено частково.

Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_8 з кімнати (блоку) АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_8 в особі представника - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просять скасувати вказані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові, в іншій частині - залишити без змін.

Отже, судові рішення в іншій частині не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (ч. 2 ст. 335 ЦПК України).

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги про виселення з гуртожитку, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 звільнений з роботи, втратив право користування вказаним приміщенням, та повинен бути виселений з кімнати гуртожитку без надання іншого жилого приміщення на підставі ст. 132 ЖК УРСР.

З такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 31 жовтня 2012 року ОСОБА_3 призначено з 1 листопада 2012 року на посаду генерального директора ПАТ "КиївЗНДІЕП" на умовах контракту.

4 липня 2013 року ОСОБА_3 на підставі ордеру надано жиле приміщення розміром 29,8 кв. м та 35,0 кв. м у гуртожитку АДРЕСА_1.

Наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 10 вересня 2014 року контракт з ОСОБА_7 було розірвано та звільнено його з посади генерального директора з 12 вересня 2014 року на підставі п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Також встановлено, що у спірному приміщення зареєстровані та проживають: ОСОБА_3 та його дружина - ОСОБА_4

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 132 ЖК УРСР сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

Частиною 3 ст. 132 ЖК УРСР осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у ст. 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Згідно з п. 40 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208 (208-86-п) (далі - Примірне положення), сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку у зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 (v0002700-85) "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України (5464-10) ", якщо гуртожиток надано у зв'язку з роботою, слід з'ясовувати вид трудового договору, укладеного між позивачем і відповідачем, і з яких підстав він був припинений, маючи на увазі, що згідно зі ст. 132 ЖК УРСР без надання іншого жилого приміщення можуть бути виселені сезонні, тимчасові працівники, які припинили роботу, особи, які працюють за строковим трудовим договором, а також інші працівники, які звільнилися за власним бажанням без поважних причин, або звільнені за порушення трудової дисципліни чи вчинення злочину.

Установлено, що контракт (трудовий договір) із ОСОБА_3 було припинено на підставі п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, тобто з підстав, передбачених контрактом.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог ОСОБА_3 посилався на те, що він може бути виселений зі спірної житлової площі лише з наданням іншого житлового приміщення.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції ч. 4 ст. 10 ЦПК України не сприяв всебічному й повному з'ясуванню обставин справи, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 303, 315 ЦПК України на вказані положення закону та обставини справи уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин й правовою нормою, що підлягає застосуванню до них, встановивши, що ОСОБА_3 був звільнений із займаної посади з підстав, передбачених контрактом, дійшов передчасного висновку про обґрунтованість позову щодо його виселення без надання іншого житлового приміщення.

Ураховуючи порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального законодавства та те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення в частині вирішення позовних вимог ПАТ "КиївЗНДІЕП" про виселення з гуртожитку не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх часткового скасування із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, поданою представником - ОСОБА_5, задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 4 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 1 червня 2016 року в частині позову публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення з гуртожитку скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.