розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Лукім'я", третя особа - реєстраційна служба Оржицького районного управління юстиції Полтавської області, про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 25 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 7 червня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона є власником земельної ділянки площею 3,36 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Лукімської сільської ради Оржицького району Полтавської області. Зазначала, що раніше вказану ділянку орендувало товариство з обмеженою відповідальністю "Лукім'я" (далі - ТОВ "Лукім'я"), однак строк попереднього договору оренди сплинув. Влітку 2015 року вона отримала від відповідача новий договір оренди від 20 травня 2013 року, зареєстрований реєстраційною службою Оржицького районного управління юстиції Полтавської області, який нею не укладався та не підписувався.

Ураховуючи наведене, позивачка просила визнати цей правочин недійсним.

Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області

від 25 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 7 червня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що умови оспореного договору сторонами виконувались, про що свідчать факт виплати відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою і отримання позивачем такої плати.

Апеляційний суд погодився з такими висновками та зазначив також, що після закінчення строку дії договору оренди позивач не зверталась до орендаря з вимогами щодо припинення цього договору, що свідчить про її волевиявлення стосовно укладення такого договору на новий строк.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 3,36 га, призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Лукімської сільської ради Оржицького району Полтавської області.

20 травня 2013 року між ОСОБА_3 та ТОВ "Лукім'я" було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, який зареєстрований у реєстраційній службі Оржицького районного управління юстиції Полтавської області.

ОСОБА_3 зазначала, що такий договір не укладала і не підписувала.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, що на підставі оспореного договору позивач отримувала орендну плату як у натуральній, так і грошовій формі з часу його укладення, що свідчить про те, що сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, які сторонами виконувались належним чином. Крім того, про волевиявлення позивача на укладення оспореного договору свідчить відсутність її вимоги про припинення цього договору.

Також суд зазначив, що у межах кримінального провадження, відкритого за заявами осіб, у тому числі ОСОБА_3 щодо підроблення підписів в договорах оренди, укладених з ТОВ "Лукім'я", було проведено експертизу, відповідно до висновку якої від 10 лютого 2016 року № 232 підпис у договорі оренди від 20 травня 2013 року виконано не ОСОБА_3

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Суд наведене не врахував, не дав оцінку тому, чи може факт отримання орендної плати свідчити про волевиявлення особи під час укладення правочину, ураховуючи, що ця сторона його не підписувала, то чи не є тут підстави для застосування вимог ст. 1212 ЦК України при пред'явленні відповідного позову.

Крім того, посилаючись на висновок судово-почеркознавчої експертизи від 10 лютого 2016 року, суд вважав, що він не є належним доказом, оскільки вказане експертне дослідження здійснено за зразками підпису, який міститься у договорі, який перебував у позивача та на протязі періоду його перебування у неї міг містити відповідні її правки, а екземпляри договору, який міститься у реєстраційній службі, не вилучались. Також суд зазначив, що для належного доведення факту підписання чи не підписання договору позивачем, слід провести судово-почеркознавчу експертизу, про що мали право заявити клопотання сторони, чого ними зроблено не було. Отже, факт не підписання позивачем договору не є доведеним.

При цьому суд не врахував, що ця експертиза була проведена спеціалізованою експертною установою під час судового розгляду даної справи, а її висновок залучено до матеріалів справи за ухвалою суду у відповідності до ст. ст. 57, 64 ЦПК України як письмовий доказ, який сумніву щодо його належності у сторін не викликав.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав, встановлених цим кодексом.

Суд наведене не врахував, та вважаючи висновок експертизи неналежним доказом, не роз'яснив сторонам, які цей письмовий доказ не визнають, їх право звернутись до суду з клопотанням (заявою) про призначення повторної або додаткової експертизи, тим самим не встановив дійсні обставини справи, які можуть вплинути на прийняття законного рішення суду.

При цьому суд не перевірив доводів відповідача про те, що оспорений договір підписувався довіреною особою позивачки - ОСОБА_4 відповідно наданого їй доручення, під час його реєстрації, а не 20 травня 2013 року, коли проект договору надавався позивачу для ознайомлення, на які посилався представник, як на дійсні обставини справи.

Ураховуючи те, що фактичні обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, їх судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 25 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 7 червня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.