розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Третя Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2016 року,

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просив визнати недійсними свідоцтво про право власності на спадщину за законом на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1, зареєстрованого в реєстрі за № 5-690 від 29 травня 2013 року та свідоцтво про право власності на спадщину за законом на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0897 га, для обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за вказаною адресою, зареєстрованого в реєстрі за № 5-693 від 29 травня 2013 року, які видані Третьою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_5

В обґрунтування позову посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_6 Після її смерті відкрилась спадщина, яка складається із будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0897 га. За життя ОСОБА_6 заповіт не склала. Спадкоємцями першої черги є її сини, позивач та відповідач - ОСОБА_5 Зазначав, що з 15 листопада 1997 року і по день смерті ОСОБА_6 була зареєстрована в будинку

АДРЕСА_2, який належить позивачу на праві приватної власності. В установлений законом строк, позивач звернувся з заявою про прийняття спадщини, на підставі якої було відкрита спадкову справу.

Вказував, що відповідач звернувся до Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із пропущенням строків, з позовною заявою про визнання додаткового строку для прийняття спадщини не звертався. Однак державним нотаріусом Янковою І.В. на ім'я ОСОБА_5 були видані оскаржувані свідоцтва про право на спадщину та зареєстровано право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 та Ѕ частину земельної ділянки площею 0,0897 га.

Ураховуючи наведене, позивач вважав, що ОСОБА_5 є таким, що не прийняв спадщину, а видані свідоцтва про право на спадщину є незаконними, оскільки видані з порушеннями норм Цивільного законодавства та Закону України "Про нотаріат" (3425-12) .

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд вірно застосовував положення ст. 1268 ЦК України, на підставі наданих сторонами доказів, яким дав оцінку, встановив фактичні обставини справи та прийшов до правильного правового висновку, що відповідач ОСОБА_5 вважається таким, що прийняв спадщину в установленому законом порядку та набув право на спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його матері ОСОБА_6, як спадкоємець першої черги.

Судом установлено, що спадкодавець ОСОБА_6, яка була зареєстрована в будинку будинку АДРЕСА_2, на час відкриття спадщини фактично проживала в одному будинку з сином ОСОБА_5, відповідачем у справі, а відтак вірно виходив із того, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця - АДРЕСА_1.

Доводи касаційної скарги на висновки суду не спростовують.

Згідно вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2016 року залишити без змін.