розглянувши в судовому засіданні справуза позовом акціонерного товариства "TRANS-LEASING. KZ" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором перевезення за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 18 травня 2016 року,

У серпні 2015 року акціонерне товариство "TRANS-LEASING. KZ" (далі - АТ "TRANS-LEASING. KZ") звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 7 лютого 2011 року між ним та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3) укладено договір на перевезення вантажу автомобільним транспортом. Взяті на себе зобов'язання за даним договором ФОП ОСОБА_3 належним чином не виконала, а 29 грудня 2014 року припинила підприємницьку діяльність, про що внесено відповідний запис до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3, як з фізичної особи, на його користь 11 950 доларів США, що на день подання позову є еквівалентом 263 124 грн 77 коп.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 18 травня 2016 року, позов АТ "TRANS-LEASING. KZ" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ "TRANS-LEASING. KZ" 11 950 доларів США, що є еквівалентом 263 124 грн 77 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й закрити провадження.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов АТ "TRANS-LEASING. KZ", суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідачем не надано доказів на підтвердження оплати у повному обсязі наданих позивачем послуг з перевезення, що обумовлені транспортними заявками від 11 березня 2011 року, від 9, 11, 16 вересня 2011 року, від 1 жовтня 2011 року та 1 листопада 2011 року.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 7 лютого 2011 року у м. Алмати (Республіка Казахстан) між суб'єктами господарювання: замовником ФОП ОСОБА_3 та виконавцем АТ "TRANS-LEASING. KZ" укладено договір на перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Предметом даного договору є організація вантажних перевезень відповідно до умов договору та заявок на перевезення, які оформлюються на підставі договору та є договірною специфікацією.

29 грудня 2014 року ФОП ОСОБА_3 припинила підприємницьку діяльність, про що внесено відповідний запис до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

За змістом ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 6 договору на перевезення вантажу автомобільним транспортомсторони договору передбачили порядок розгляду спорів.

Зокрема, у підп. 6.2. встановлено, якщо згоди не буде досягнуто, то спір підлягає розгляду в суді, згідно з нормами міжнародного права разом із законодавством Республіки Казахстан за місцем підписання і складання даного договору.

Проте суди не врахували те, що сторони погодили в договорі на перевезення вантажу автомобільним транспортом, що спір, який виник при його виконанні, повинен розглядатись за місцем підписання і складання даного договору - м. Алмати, згідно з нормами міжнародного права із застосуванням законодавства Республіки Казахстан, не надали умовам договору належної правової оцінки у силу ст. 212 ЦПК України.

Крім того, у ч. 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Так, на підтвердження позовних вимог АТ "TRANS-LEASING. KZ" надано: акти виконаних робіт від 29 березня 2011 року, від 28 вересня 2011 року, від 29 вересня 2011 року, від 3 жовтня 2011 року, від 12 жовтня 2011 року, від 23 листопада 2011 року; гарантійний лист приватного підприємства "КАТРІН-ТРАНС" від 9 квітня 2012 року; вимога АТ "TRANS-LEASING. KZ" від 9 квітня 2012 року; банківські інвойси від 29 березня 2011 року № 701, від 28 вересня 2011 року № 2848, від 29 вересня 2011 року № 2822, від 3 жовтня 2011 року № 2937, від 12 жовтня 2011 року № 3042, від 23 листопада 2011 року № 3507.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

У ч. 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ст. ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Відповідно до чч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Проте апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_3 не мала можливості заявити в суді першої інстанції до винесення ним рішення про застосування позовної давності, оскільки не була належним чином повідомлена про розгляд справи на 21 грудня 2015 року - дату ухвалення рішення судом першої інстанції.

Згідно зі ст. 158 ЦПК України розгляд судом справи у судовому засіданні відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Перевіряючи явку в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, суд установлює, чи повідомлені ті, хто не з'явився, про час і місце судового засідання з дотриманням вимог закону, чи вручені особам, які беруть участь у справі, судові повістки в строк, визначений ч. 4 ст. 74 ЦПК України.

За змістом ст. 74 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки - повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка - повідомлення - завчасно.

Разом з тим відомості про те, що відповідач був належним чином повідомлений судом про розгляд справи 21 грудня 2015 року в матеріалах справи відсутні.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

У зв'язку із цим, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йомусудової повістки є порушенням ст. 129 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України, яка також покладає і на суд певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частинами 1, 2 ст. 133 ЦПК України передбачено, що особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів.

Способами забезпечення судом доказів є, зокрема, призначення експертизи.

За змістом положень ст. ст. 143, 144 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі і експертиза призначається ухвалою суду.

Разом із тим апеляційний суд на вказані положення закону уваги не звернув, взявши за доказ акти виконаних робіт від 29 березня 2011 року, від 28 вересня 2011 року, від 29 вересня 2011 року, від 3 жовтня 2011 року, від 12 жовтня 2011 року, від 23 листопада 2011 року, не надав їм належної правової оцінки, зазначивши про відсутність доказів того, що підпис у актах під іменем відповідача зроблено не останньою.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови в їх прийнятті.

У порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України суди зазначених вимог закону не врахували, не встановили належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставинта яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, дійшовши передчасного висновку про задоволення позову, який ґрунтується на припущеннях, що заборонено у силу ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 18 травня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.