розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 18 лютого 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_10 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_5 року помер ОСОБА_11, який 24 жовтня 2012 року заповів їй земельну ділянку площею 6,23 га, яка розташована на території Комишуваської сільської ради Оріхівського району Запорізької області. У встановлений законом строк із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори позивачка не звернулась, оскільки не знала про наявність заповіту. Тому просила визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 28 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено.

Визначено ОСОБА_6 додатковий строк 3 (три) місяці для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року.

Перебіг строку подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини ухвалено рахувати з дня набрання чинності рішенням суду.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 18 лютого 2016 року рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 28 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення Апеляційного суду Запорізької області від 18 лютого 2016 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не знала про існування заповіту на своє ім'я, оскільки не проживала зі спадкодавцем, проживала окремо від своєї матері, була обізнана лише про те, що спадкодавець зустрічається з її матір'ю, яка померла 13 травня 2015 року, дізналася про існування заповіту лише після повідомлення приватного нотаріуса Оріхівського районного нотаріального округу, до якого відразу ж звернулася з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, а також те, що ні відповідач, ні представник третьої сторони не надали суду наявних та достовірних доказів про те, що ОСОБА_6 була обізнана про існування заповіту.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що у спадкоємця не було перешкод для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а він не скористався своїм правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про існування заповіту, тому положення ч. 3 ст. 1272 ЦК України не застосовуються.

Проте з висновком апеляційного суду повністю погодитись не можна.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 року помер ОСОБА_11, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Оріхівського районного управління юстиції.

24 жовтня 2012 року померлий склав заповіт на ім'я ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, у вигляді земельної ділянки, площею 6,23 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області, що належала йому на підставі державного акта серії НОМЕР_2, виданого Комишуваською селищною радою 10 листопада 2009 року. Даний заповіт був посвідчений приватним нотаріусом Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області та зареєстрований в реєстрі за № 1712.

15 вересня 2015 року цим же нотаріусом була заведена спадкова справа № 90 на підставі заяви ОСОБА_7, яка була подана 15 вересня 2015 року.

Під час заведення спадкової справи нотаріусом була сформована інформаційна довідка спадкового реєстру від 15 вересня 2015 року № 41500427, в якій зазначено, що спадкодавцем ОСОБА_11 був складений заповіт, зареєстрований у спадковому реєстрі за № 55596069, який був складений заповідачем не на користь ОСОБА_7 і на підставі чого постановою приватного нотаріуса ОСОБА_12 від 15 вересня 2015 року ОСОБА_11 було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки на час смерті він не проживав разом зі спадкодавцем і заповіт складено не на його користь.

Листом приватного нотаріуса на ім'я позивача ОСОБА_6 від 15 вересня 2015 року за вих. № 508/02-14 повідомлено про відкриття спадщини після померлого ОСОБА_7 та існування складеного на її ім'я заповіту від 24 жовтня 2012 року, яке вона отримала з повідомленням 25 вересня 2015 року.

29 вересня 2015 року ОСОБА_6 звернулася до нотаріуса із заявою про надання їй свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, але постановою приватного нотаріуса від 01 жовтня 2015 року їй було відмовлено у вчинення нотаріальної дії, оскільки вона пропустила встановлений законом строк для прийняття спадщини.

Також було встановлено, що 20 жовтня 2015 року до нотаріуса також звернувся ще один спадкоємець ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про надання свідоцтва про право на спадщину після померлого батька ОСОБА_11, оскільки на день смерті він проживав разом зі спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до довідки, виданої Комишуваською селищною радою Оріхівського району Запорізької області від 02 жовтня 2015 року № 1579, мати позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_3, була зареєстрована та проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 по день смерті 13 травня 2015 року, а позивач є зареєстрованою та мешкає за адресою: АДРЕСА_1.

Також судами встановлено, що спадкодавець ОСОБА_11 та мати позивача ОСОБА_13 в 2012-2013 роках зустрічалися, спадкодавець відвідував її, бажав можливо побратися з нею шлюбом, що не заперечували представники сторін в судовому засіданні та підтверджується поясненнями ОСОБА_7, а також актом депутата Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області від 06 жовтня 2015 року.

13 травня 2015 року мати позивача ОСОБА_13 померла.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, за загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини ( частина перша статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не знала про існування заповіту на своє ім'я, оскільки не проживала зі спадкодавцем, проживала окремо від своєї матері, дізналася про його існування лише після повідомлення приватного нотаріуса Оріхівського районного нотаріального округу, до якого відразу ж звернулася з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, а також те, що ні відповідач, ні представник третьої сторони не надали суду наявних та достовірних доказів про те, що ОСОБА_6 була обізнана про існування заповіту.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки у застосуванні процесуального закону, у зв'язку із чим рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 18 лютого 2016 року скасувати, рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 28 грудня 2015 року залишити в силі.