розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" про визнання правочину недійсним і стягнення коштів, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" на рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 22 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 16 травня 2016 року

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вказаним позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що 20 листопада 2015 року він уклав з відповідачем договір фінансового лізингу № 002981, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" (далі - ТОВ "Лізингова компанія "Еталон", лізингова компанія) зобов'язалось придбати у свою власність та передати йому у користування трактор МТЗ-892, вартістю 14 655,17 доларів США, що еквівалентно на дату укладання договору 340 000 грн.

Позивач перерахував на розрахунковий рахунок ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" грошові кошти в сумі 80 000 грн, а згодом дізнався із засобів масової інформації про недобросовісну та нечесну підприємницьку діяльність відповідача. Його звернення з вимогою про повернення сплачених коштів залишено відповідачем без задоволення. Вважає, що вказаний договір містить несправедливі умови, з нього вбачається істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Так, за умовами п. 3.5 договору відповідач не несе відповідальності перед позивачем за якість переданого товару, тоді як вибір продавця здійснює саме він, при цьому відомості про продавця як в договорі, так і в додатках до нього взагалі відсутні, а тому фактично всю відповідальність та всі ризики покладено на споживача (лізингоодержувача).

Також, договір не містить чіткого визначення підстав зміни розміру платежів, вартості предмета лізингу, порядку перерахунку з одночасним правом відповідача змінювати у односторонньому порядку ці умови договору, що надає право лише відповідачу збільшувати розмір платежів та вартість предмета договору, як це встановлено у пунктах 5.4; 8.3; 8.8; 8.13.

У додатку 1 до договору передбачено, що вартість предмета лізингу становить 340 000 грн, відсоток платежів - 50 %, щомісячний платіж становить 14 166, 67 грн, комісійна винагорода лізингодавця за організаційні заходи - 10 %, комісійна винагорода за передачу предмета лізингу - 3 %.

За додатком 2 до договору вартість предмета лізингу становить 340 000 грн, авансовий платіж - 50 %, сума лізингу - 170 000 грн, викупна вартість 5 100 грн, відсоткова ставка - 12,5 %, комісія - 5 % та щомісячний платіж в сумі 4 270,78 грн, відвантаження після оплати - 180 200 грн.

Виконання зобов'язань за вказаним договором забезпечено лише відповідальністю лізингоодержувача, про що зазначено у п.п. 12.1, 12.2, 12.3, 12.8, 12.10, 12.12, при цьому ніяких санкцій у випадку порушення виконання умов договору лізингодавцем не передбачено. Тобто, всі обов'язки за даним договором несе лізингоодержувач.

Просив визнати недійсним зазначений правочин і стягнути з ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" на його користь грошові кошти в розмірі 80 000 грн.

Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 22 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 16 травня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу за № 002981 від 20 листопада 2015 року, укладений між ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" та ОСОБА_4.

Застосовано наслідки недійсності договору і стягнуто з ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" на користь ОСОБА_4 отримані грошові кошти в сумі 80 000 грн.

Стягнуто з ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" в дохід держави судовий збір у розмірі 1 378,00 грн.

У касаційній скарзі ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що умови оскаржуваного договору є несправедливими, а нечітке визначення підстав зміни вартості платежів, розміру предмета лізингу, порядку перерахунку з одночасним правом змінювати в односторонньому порядку ці умови надає лише одному учаснику правовідносин право збільшувати платежі та вартість у формально правильній поведінці і позбавляє іншого учасника можливості будь-яким чином впливати на зміну істотних умов договору.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності ознак несправедливості умов договору, а також відповідності договору Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) та іншим чинним нормативно-правовим актам України не знайшли свого підтвердження та спростовуються встановленими у справі обставинами.

Так, як установлено судами попередніх інстанцій, 20 листопада 2015 року між ОСОБА_4 та ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" укладено договір фінансового лізингу № 002981, предметом якого є сільськогосподарська техніка - трактор марки МТЗ-892, вартістю відповідно до умов договору у розмірі 14 655,17 доларів США, що еквівалентно на дату укладення договору 340 тис. грн.

Відповідно до додатку № 1 до договору вартість предмета лізингу становить. 340 тис. грн, авансовий платіж - 170 тис. грн, комісія за організацію (10 %) - 34 тис. грн.

На виконання умов договору позивачем здійснено авансовий платіж на рахунок відповідача в сумі 80 тис. грн.

Позивач в день підписання договору отримав примірник договору з додатками №№ 1-3, написав заяву на отримання фінансового лізингу із значенням марки трактора.

Відповідно до п. 5.1 договору предмет лізингу передається лізингоодержувачу протягом 50 робочих днів з моменту сплати на рахунок лізингодавця комісії за організацію, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, у разі наявності сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу та комісії за організацію на умовах, викладених в п. 5.4 (у разі збільшення вартості предмета лізингу) цього договору, а також відшкодування платежів за реєстрацію та страхування предмета лізингу. Умови проведення додаткового розрахунку викладено у додатку № 1.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів". Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) .

Як установлено судами, умови спірного договору фінансового лізингу є несправедливими відносно споживача, оскільки всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу, зокрема умови договору, якими встановлено, що: у разі збільшення вартості предмета лізингу до моменту повної сплати авансового платежу лізингоодержувачем останній повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем з метою відповідності відсоткового розміру авансового платежу, визначеного в додатку 1 до цього договору, фактичній вартості предмета лізингу на момент його купівлі в продавця, а також одноразово сплатити різницю комісії за організацію та оформлення договору до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем.

У разі зменшення вартості предмета лізингу на момент його передачі лізингоодержувачу різниця комісії за організацію та оформлення договору поверненню не підлягає; у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни; у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни; розмір лізингової плати може індексуватися та змінюватися залежно від зміни законодавства, розміру податків і прирівняних до них платежів, зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу; у разі відмови лізингоодержувача від підписання додаткової угоди про коригування розміру платежів та вартості предмета лізингу лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір, вимагати повернення предмета лізингу, а вже сплачені споживачем платежі не повертаються;

Отже, висновок судів про наявність правових підстав для визнання договору фінансового лізингу недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України та Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) відповідає зазначеним нормам матеріального права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-65цс16.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.