розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про захист прав споживача банківських послуг, стягнення збитків, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на рішення апеляційного суду Одеської області від 16 березня 2016 року,

У серпні 2013 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" про захист прав споживача банківських послуг, стягнення збитків.

На обґрунтування своїх вимог, після їх уточнення, посилався на те, що 06 листопада 2007 року між ним та АТ "Банк "Фінанси та Кредит" був укладений договір про банківський депозитний вклад, згідно з умовами якого він вніс на депозит 14 200 євро, який знаходиться на рахунку № НОМЕР_1.

Відповідно до додаткової угоди від 03 грудня 2007 року він поповнив рахунок на 100 євро.

12 листопада 2008 року між сторонами був укладений договір банківського вкладу на суму 28 550 євро.

06 квітня 2010 року між сторонами був укладений договір банківського вкладу на суму 8 833 євро терміном до 06 травня 2010 року.

З урахуванням того, що частина сум за вкладами була повернута, позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на його користь 51 683 євро, що еквівалентно 831 579 грн 47 коп., та 12 780 доларів США, що еквівалентно 150 165 грн, та 46 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 липня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 16 березня 2016 року зазначене судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягненні 8 833 євро скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 8 833 євро, що еквівалентно 216 408 грн 50 коп.

У поданій касаційній скарзі ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеній нормі ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

З матеріалів справи вбачається, що 06 квітня 2010 року ОСОБА_3 уклав з АТ "Банк "Фінанси та Кредит", відділення № 9, від імені якого діяла начальник відділення ОСОБА_4, договір № 1-1/103029 "Про банківський строковий вклад (депозит) ФК "Пенсійний", відповідно до п. 1.1 якого позивач повинен був внести, а банк прийняти грошові кошти в іноземній валюті на депозитний рахунок № НОМЕР_2 у сумі 8 833 євро строком з 06 квітня до 06 травня 2010 року. За час користування коштами банк мав нараховувати і виплачувати проценти за ставкою 13 % річних.

На виконання умов договору 06 квітня 2010 року на рахунок № НОМЕР_2 позивачем була внесена сума 8 833 євро.

Оригінали вказаних документів були пред'явлені представником ОСОБА_3 в засіданні апеляційного суду.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що матеріалами справи підтверджено повернення позивачеві грошових коштів за всіма вкладами та рахунками, а, враховуючи відсутність ощадної книжки (сертифіката) на підтвердження вкладу на 8 833 євро та визнання позивачем нікчемності договору, підстав для задоволення позову немає. При цьому суд першої інстанції не розцінював заяву на внесення готівки як інший документ, що відповідає вимогам нормативно-правових актів в банківській діяльності, видача якого підтверджує додержання письмової форми договору банківського вкладу.

Задовольняючи частково позов, апеляційний суд виходив із того, що факт внесення грошової суми - 8 833 євро, та додержання письмової форми договору банківського вкладу підтверджується другим примірником заяви на внесення готівки від 06 квітня 2010 року, що є іншим документом, який відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами в сфері банківської діяльності. У зв'язку з цим апеляційний суд вважав висновок суду першої інстанції про нікчемність договору з підстав невидачі ощадної книжки помилковим.

Застосовуючи правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 20 січня 2016 року в справі № 6-2001цс15, апеляційний суд виходив із того, що строк виплати коштів за вкладом закінчився, тому пп. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не застосовуються.

Разом із тим апеляційний суд, задовольняючи позов в частині стягнення 8 833 євро, не зазначив правову підставу стягнення коштів, зважаючи на те, що позов заявлено з підстав ст. ст. 1058, 1059, 1172 ЦК України, не вказав, чи стягнув кошти на виконання зобов'язання за договором банківського вкладу, не перевірив, чи заявлялися позовні вимоги з цих підстав, ураховуючи посилання на ст. 1172 ЦК України як підставу для стягнення та не звернув уваги на те, що відшкодування шкоди, що виникає з деліктних правовідносин, виключає одночасно застосування норм матеріального права, що передбачають відповідальність за порушення договірних зобов'язань, зокрема, ст. ст. 1058, 1059 ЦК України (правова позиція, висловлена в постанові від 29 січня 2014 року в справі № 6-149цс13).

Отже, суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норм права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що на порушення вимог ст. ст. 10, 212- 214 ЦПК України суд апеляційної інстанції при перегляді рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 8 833 євро та в цій частині задовольнив частково позовні вимоги, належним чином доводів позивача та заперечень відповідача по суті позовних вимог не перевірив.

Оскільки апеляційним судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, рішення апеляційного суду в частині задоволення частково позовних вимог підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 16 березня 2016 року в частині задоволення частково позовних вимог скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.