розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Громадської організації "Садівницьке товариство "Ельвіра" до ОСОБА_3 про стягнення боргу, за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником ОСОБА_4, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року,

У лютому 2015 року Громадськаорганізація "Садівницьке товариство "Ельвіра"(далі - ГО "СТ "Ельвіра") звернулось до суду із позовом до ОСОБА_3про стягнення боргу.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що ОСОБА_3 є членом товариства, має у власності земельну ділянку, і відповідно до п. 2.4.1 Статуту товариства зобов'язаний дотримуватись вимог законодавства про колективне садівництво, органів місцевого самоврядування, виконавчої влади, загальних зборів (зборів уповноважених) членів товариства і Правління товариства. У зв'язку з тим, що відповідач не виконав зобов'язання щодо сплати необхідних платежів, позивач просив стягнути з відповідача 28 400 грн заборгованості, яка складається з наступних платежів: 900 грн членських внесків за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно;

6 000 грн членських внесків за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2013 року включно (по 1 200 грн на рік); 17 100 грн цільових внесків на інженерну підготовку доріг загального користування (гідронамив); 5 000 грн цільового внеску на проект електрифікації; 2 200 грн цільового внеску на проект інженерної підготовки земельної ділянки (гідронамив) та 1 000 грн цільового внеску на встановлення межових знаків.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29 січня 2016 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ГО "СТ "Ельвіра" заборгованість в розмірі 28 400 грн та судовий збір в розмірі 284 грн.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 січня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач є власником земельної ділянки і членом товариства, а відтак зобов'язаний виконувати обов'язки, визначені статутом товариства, і рішенням загальних зборів.

При цьому суд встановив, що строк позовної давності на звернення до суду з цим позовом не пропущено, оскільки позивач звернувся до суду з позовом у лютому 2015 року, тоді як строк сплати цільових внесків на проект гідронамиву, електрифікації (аванс), на інженерну підготовку доріг загального користування (аванс), на встановлення межових знаків, авансовий цільовий внесок на інженерну підготовку (гідронамив) земельних ділянок продовжено товариством до 01 січня 2015 року.

Проте погодитися з такими висновками судів у частині стягнення членських внесків не можна.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ГО "СТ "Ельвіра" є юридичною особою та діє на підставі Статуту, який затверджено загальними зборами ГОР "СТ "Ельвіра" (протокол № 1 від 14 липня 2005 року) і зареєстровано Бориспільським міськрайонним управлінням юстиції 11 серпня 2005 року.

ГО "СТ "Ельвіра" є добровільним об'єднанням громадян (місцевою громадською організацією) створеним на засадах спільності їх інтересів для реалізації мети та завдань Статуту. Метою діяльності Товариства є задоволення та захист спільних інтересів, пов'язаних з садівництвом, будівництвом садових будиночків, забезпечення умов для відпочинку та оздоровлення своїх членів та їх родин (п. 1.1, 1.2 Статуту Товариства).

26 листопада 2008 року ОСОБА_3 був прийнятий в члени ГО "СТ "Ельвіра". Йому було виділено земельну ділянку площею 0,1137 га, яка розташована на території ГО "СТ "Ельвіра". Відповідачем було приватизовано надану йому земельну ділянку.

За змістом п. 2.4.1 та п. 2.4.7 Статуту член товариства зобов'язаний дотримуватись вимог законодавства про колективне садівництво, загальних зборів (зборів уповноважених), правління товариства, а також своєчасно сплачувати вступні, членські і цільові внески у розмірі та в терміни, встановлені правлінням, загальними зборами Товариства.

Відповідно до п. 4.2.6 Статуту загальні збори товариства установлюють на підставі затвердженого кошторису розміри щорічних членських, вступних, та цільових внесків і строки їх внесення.

Впродовж 2006-2011 років загальними зборами товариства приймалось ряд рішень щодо встановлення розмірів членських та цільових внесків. Для освоєння території та забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням загальними зборами товариства приймались рішення щодо необхідності здійснення цільових внесків.

З матеріалів справи вбачається, що ГО "СТ "Ельвіра" звернулось до суду із позовом 23 лютого 2015 року.

Під час судового засідання в суді першої інстанції відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності (а. с. 122-124).

Позовна давність за ст. 256 ЦК України - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Йдеться про те, що протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом.

Статтею 257 ЦК Українивстановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК Українидля окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

Отже, законодавством чітко та однозначно врегульовано, що підставою застосування позовної давності є виключно заява сторони у спорі під час розгляду справи у суді першої інстанції.

При цьому аналіз вказаних норм дає підстави дійти висновку про те, що строк позовної давності встановлюється виключно законом, та не може бути продовжено особою (організацією) цивільні права якої порушено та за захистом яких остання звернулась до суду.

Таким чином, посилання суду на те, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки ГО "СТ "Ельвіра" було продовжено строк сплати цільових внесків на проект гідронамиву, електрифікації (аванс), на інженерну підготовку доріг загального користування (аванс), на встановлення межових знаків, авансовий цільовий внесок на інженерну підготовку (гідронамив) земельних ділянок до 01 січня 2015 року є помилковими та не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Разом з тим, судом не надано належної оцінки щодо позовної вимоги про стягнення членських внесків за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно та за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2013 року включно.

Суд першої інстанції на порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України, стягуючи членські внески, на зазначене уваги не звернув, пояснень ОСОБА_3 удостатньому обсязі не перевірив, не визначився із характером спірних правовідносин, не дав їм оцінки та не вирішив, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції в частині стягнення членських внесків без змін.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи в частині стягнення членських внесків, а тому рішення суду першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, в решті судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року скасувати в частині стягнення членських внесків, справу направити в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року залишити без змін.