Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Червинської М.Є.,
суддів: Завгородньої І.М., Коротуна В.М.,
Мазур Л.М., Писаної Т.О.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 16 лютого 2016 року,
в с т а н о в и л а:
У липні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
На обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що 21 липня 2006 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 10 000 дол. США на придбання автомобіля та 3 999,50 дол. США на сплату страхових платежів, зі строком повернення до 20 липня 2012 року.
На забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору 21 липня 2006 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір застави транспортного засобу.
Посилаючись на неналежне виконання позичальником ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором, ПАТ КБ "ПриватБанк", з урахуванням уточнених позовних вимог, просило стягнути з відповідача на користь банку заборгованість у розмірі 27 163,63 дол. США, що за курсом НБУ станом на 26 січня 2015 року складало 429 456 грн 99 коп., яка складається із: заборгованості за процентами за користування кредитом - 5 079,97 дол. США, заборгованості з комісії - 75 дол. США та пені за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором - 22 008,66 дол. США за період з 26 квітня 2012 року по 26 січня 2015 року.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 16 лютого 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій з ухваленням нового рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої доводи неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.
Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 21 липня 2006 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 10 000 дол. США на придбання автомобіля та 3 999,50 дол. США на сплату страхових платежів, зі строком повернення до 20 липня 2012 року.
На забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору 21 липня 2006 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір застави транспортного засобу.
Відповідач заперечуючи проти позову в суді першої інстанції посилався на те, що банк вилучивши у нього автомобіль ще у 2012 році зобов'язувався його реалізувати, а виручені кошти направити на погашення заборгованості за кредитом.
Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Разом з тим за змістом частини четвертої статті 613 ЦК України боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, тобто у випадку, якщо кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають iз суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку ( частина перша цієї статті).
Якщо боржник доведе, що не виконав грошового зобов'язання через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, оскільки порушення грошового зобов'язання у вигляді його прострочення боржником не настало i в такому разі вважається, що виконання зобов'язання відстрочено на час прострочення кредитора (частина друга статті 613 цього Кодексу ).
Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року № 6-2387цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Таким чином, ураховуючи суть взаємопов'язаних кредитних і заставних зобов'язань, факт прийняття кредитором від боржника предмета застави для його подальшої реалізації, що передбачено умовами укладеного між сторонами кредитно-заставного договору, породжує для кредитора обов'язок вчинити необхідні для цього дії протягом розумного строку (якщо відповідний строк не визначено законом або договором). Ухилення від учинення таких дій зумовлює виникнення прострочення з боку кредитора.
Отже, ураховуючи вищезазначене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про визнання неправомірними дій ПАТ КБ "ПриватБанк" щодо нарахування з 26 квітня 2012 року процентів та пені за кредитно-заставним договором від 21 липня 2006 року, оскільки ухилення кредитора від реалізації предмета застави і неможливість вчинити боржникові аналогічної дії, спрямовані на задоволення вимог заставодержателя, має кваліфікуватися як невжиття заходів щодо зменшення збитків, завданих порушенням зобов'язання, та призводить до прострочення кредитора.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено порушення норм матеріального та процесуального права, які давали б підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому касаційна скарга підлягає відхиленню.
Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" відхилити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 16 лютого 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді:
М.Є. Червинська
І.М. Завгородня
В.М.Коротун
Л.М. Мазур
Т.О.Писана