Ізмайлової Т.Л., Кузнєцова В.О., Мостової Г.І., розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, приватного нотаріуса Ужгородського міського округу Олійник Людмили Євгенівни, Ужгородського міського управління юстиції в особі Реєстраційної служби України в м. Ужгороді Закарпатської області про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 24 травня 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом, у якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 20 січня 2011 року між нею та ОСОБА_5, відшкодувати моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн та скасувати державну реєстрацію прав власності на вказану квартиру за ОСОБА_5 і зареєструвати право власності на квартиру за нею, посилаючись на те, що укладаючи оспорюваний договір помилялася щодо правової природи правочину, оскільки мала на меті укладення договору довічного утримання, за умовами якого відповідач буде її доглядати та утримувати, так як вона є особою похилого віку, інвалідом третьої групи і не має близьких родичів та маючи тяжкий стан здоров'я, потребувала сторонньої фізичної та матеріальної допомоги, кошти за цим договором не отримувала, нотаріус не роз'яснив їй юридичні наслідки вказаного правочину.

Позивачка вважає, що вказаний правочин був вчинений під впливом тяжкої обставини, оскільки вона є людиною похилого віку, одинока та потребує сторонньої допомоги.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 24 травня 2016 року рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 20 січня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, який посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Олійник Л.Є. та зареєстрований у реєстрі під № 173. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 20 січня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

На час укладення спірного договору ОСОБА_4, мала вік 72 роки, була інвалідом третьої групи з діагнозом ревматоїдний артрит, поліартрит ІІ ступені активності з прогресуючим перебігом, в силу чого потребувала постійного стороннього догляду.

Судами також установлено, що фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором продавцем покупцю не відбулося, спірна квартира є єдиним житлом позивачки, яка продовжує в ній проживати після укладення оспорюваного договору купівлі-продажу та здійснює оплату впродовж цього періоду всіх комунальних послуг за вказану квартиру.

20 січня 2011 року ОСОБА_5 нотаріально посвідчив заяву, про надання права ОСОБА_4 довічно проживати в спірній квартирі. Крім того, цього ж дня ОСОБА_5 надав письмову розписку, що зобов'язується нести витрати на медичне обслуговування, харчування та поховання ОСОБА_4

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з урахуванням вказаних обставин по справі, обґрунтовано виходив із того, що позивачем належними та допустимими доказами доведено, що вона не мала вільного і свідомого волевиявлення під час укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_5 спірної квартири, яка є єдиним її житлом, і що вона, як людина похилого віку, яка за станом здоров'я потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги, погоджувалася на передачу нерухомого майна у власність відповідача лише за умови довічного утримання та укладаючи спірний договір, помилялася щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між нею і відповідачем.

Апеляційним судом вірно зазначено, що спірний договір купівлі-продажу спрямований на настання реальних наслідків, що настають за договором довічного утримання, а отже існує помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, в силу чого, оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 229 ЦК України.

Доводи ОСОБА_5 про пропуск позивачем строків позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки позивач дізнався про порушення свого права по вказаному договору в червні 2015 року, коли ОСОБА_5 припинив за нею догляд та спілкування, і лише тоді їй стало відомо про порушення свого права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування ухваленого апеляційним судом рішення, тому касаційна скарга ОСОБА_5 підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення суду - залишенню без змін.