головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В., Хопти С.Ф., Штелик С.П., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2015 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду із указаним позовом, у якому, посилаючись на те, що при звільненні 20 березня 2015 року з нею не було проведено повного розрахунку, з урахуванням уточнень просила стягнути з фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_7 на свою користь 10 971 грн заборгованості із заробітної плати з 01 червня 2014 року по 28 лютого 2015 року, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 21 березня 2015 року по день ухвалення рішення та моральну шкоду в розмірі 10 962 грн.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 липня 2015 року та додатковим рішенням цього ж суду від 17 серпня 2015 року позов ОСОБА_6 задоволено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 заборгованість із заробітної плати з 01 червня 2014 року по 28 лютого 2015 року та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 15 847 грн та моральну шкоду в розмірі 500 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2015 року рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 липня 2015 року та додаткове рішення цього ж суду від 17 серпня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_6 у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 01 червня 2014 року між ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_7 був укладений трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, який належним чином зареєстрований в Харківському міському центрі зайнятості. За умовами трудового договору ОСОБА_6 зобов'язалася виконувати роботу продавця вагового товару, ФОП ОСОБА_7 - оплачувати працю робітника у розмірі 1 219 грн на місяць.

20 березня 2015 року ОСОБА_6 на підставі ст. 38 КЗпП України звільнено за власним бажанням.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вважав доведеним, що при звільненні позивача з роботи відповідач не провів з нею остаточного розрахунку із заробітної плати, внаслідок чого виникла заборгованість із заробітної плати за період роботи позивача з 01 червня 2014 року по 28 лютого 2015 року у загальному розмірі 10 971 грн. Відповідач виплатила заробітну плату лише за роботу у березні 2015 року, оплату днів тимчасової непрацездатності (лікарняних) і компенсацію щорічної відпустки у загальному розмірі 1 474 грн 23 коп., що підтверджується розпискою про отримання зазначених коштів представником ОСОБА_6 - ОСОБА_8

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що працівник центру зайнятості ОСОБА_9 підтвердила обставини зникнення документів ФОП ОСОБА_7 з відомостями про виплату заробітної плати найманим працівникам 20 березня 2015 року у приміщенні центру зайнятості; свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 пояснили, що вони разом з позивачем працювали у відповідача, яка своєчасно і у повному обсязі виплачувала заробітну плату і заборгованості перед будь-ким з них ніколи не мала; свідок ОСОБА_10 пояснила також, що, обіймаючи посаду старшого продавця, за дорученням ФОП ОСОБА_7 особисто здійснювала виплату заробітної плати ОСОБА_6 на підставі відомості. Підтвердженням дотримання відповідачем вимог закону щодо своєчасної і повної виплати заробітної плати найманим працівникам, у тому числі позивачу, апеляційний суд зазначав табелі обліку робочого часу, відомості про нарахування заробітної плати застрахованим особам, податкові розрахунки, звіти про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованих єдиних внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів, які спрямовувались ФОП ОСОБА_7 до цих компетентних органів у електронному вигляді та квитанціями про сплату нею єдиних податків та соціальних внесків. З приводу невиплати заробітної плати до правоохоронних органів, центру зайнятості та до самого роботодавця ОСОБА_6 не зверталася, що свідчить про відсутність боргу із виплати заробітної плати у спірний період.

Із такими висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитися не можна.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про оплату праці" (тут і далі у редакції станом на 01 червня 2014 року - початковий момент спірного періоду заборгованості), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 24 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам.

За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

За вимогами ч. 2 ст. 30 Закону України "Про оплату праці" роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Згідно ст. 31 Закону України "Про оплату праці" відомості про оплату праці працівника надаються будь-яким органам чи особам лише у випадках, передбачених законодавством, або за згодою чи на вимогу працівника.

Вимоги ст. ст. 60, 179, 213, 214, 301 ЦПК України зобов'язують суд з'ясувати обставини, що обґрунтовують заявлені вимоги, на підставі наданих на їх підтвердження доказів.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 60 ЦПК України).

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 59 ЦПК України).

За вимогами ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

У порушення наведених вимог процесуального закону у змісті оскаржуваного рішення апеляційного суду відсутні висновки про те, чи можуть докази, на підставі яких суд встановив обґрунтованість позову, достовірно й достатньо підтверджувати обставини щодо обсягів виплати заробітної плати ОСОБА_6 за працю, виконану нею у період із 01 червня 2014 року по 28 лютого 2015 року, та отримання цих сум заробітної плати ОСОБА_6; відсутні висновки щодо оцінки доказів у справі у порядку ст. 212 ЦПК України за належністю та допустимістю.

Від встановлення обставин щодо наявності або відсутності заборгованості із заробітної плати залежить правильне вирішення справи й у частині вимог про стягнення сум за ст. ст. 117, 237-1 КЗпП України, а тому допущені апеляційним судом порушення становлять підставу скасування ухваленого ним рішення із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції за ст. 338 ЦПК України.