Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 17 грудня 2015 року,

У березні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, обґрунтовуючи вимоги тим, що 25 січня 2010 року між банком та відповідачем було укладено кредитний договір б/н, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 11 300 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач зазначив, що підписавши заяву відповідач підтвердив свою згоду на те, що заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою разом складають договір про надання банківських послуг. Відповідно до п. 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком. Також відповідач погодився із тим, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і банк має право в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Крім того, згідно з п. 1.1.2.7 Умов та правил надання банківських послуг власник картки зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту. У зв'язку із неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань, станом на 31 січня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 17 657 грн 22 коп., з яких: 8 606 грн 35 коп. - заборгованість за кредитом; 6 737 грн 11 коп. - заборгованість за процентами та користування кредитом; 996 грн 75 коп. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи: 500 грн (фіксована частина та 817 грн 01 коп. (процентна складова). Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути на його користь з ОСОБА_3 зазначену заборгованість.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 17 грудня 2015 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором від 25 січня 2010 року б/н у розмірі 17 657 грн 22 коп., яка складається із: 8 606 грн 35 коп. - заборгованість за кредитом; 6 737 грн 11 коп. - заборгованість за процентам та користування кредитом; 996 грн 75 коп. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи: 500 грн (фіксована частина) та 817 грн 01 коп. (процентна складова). Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду й ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що відповідно до заяви позичальника від 25 січня 2010 року ПАТ КБ "ПриватБанк" надало ОСОБА_3 кредит у розмірі 11 300 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У вказаній заяві зазначено, про те, що вона разом із пам'яткою клієнта, Умовами і правилами надання банківських послуг, а також тарифами складають між сторонами договір про надання банком банківських послуг.

Відповідно до п 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг підписання цього договору є безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.

У зв'язку із неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань станом на 31 січня 2015 року виникла заборгованість за вищевказаним кредитним договором у розмірі 17 657 грн 22 коп., яка складається із: 8 606 грн 35 коп. - заборгованість за кредитом; 6 737 грн 11 коп. - заборгованість за процентам та користування кредитом; 996 грн 75 коп. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи: 500 грн (фіксована частина) та 817 грн 01 коп. (процентна складова).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором за ним утворилася заборгованість, яка, відповідно до вимог ст. ст. 526, 527, 530, 1054 ЦК України підлягає стягненню з відповідача на користь ПАТ КБ "ПриватБанк".

Такі висновки судів попередніх інстанцій є правильними, ґрунтуються на нормах матеріального права та узгоджуються із нормами процесуального права.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства.

За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

За положеннями ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та у порядку, що встановлені договором.

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, відповідно до положень ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦК України (435-15) правильно визначившись із характером спірних правовідносин, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, застосувавши до правовідносин, які склались між сторонами ст. ст. 526, 611, 1048, 1049 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3 порушено умови договору про надання банківських послуг, у зв'язку із чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь кредитора. Розмір заборгованості судами визначено з урахуванням умов договору та вимог закону.

Вимоги про застосування наслідків пропуску строків позовної давності, передбаченої ч. 4 ст. 267 ЦК України, ОСОБА_3 не заявляв.

Доводи касаційної скарги про те, що судами неправомірно прийнято наданий банком розрахунок заборгованості, виходячи із розміру наданого відповідачу кредитного ліміту у розмірі 11 300 грн, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, зокрема, випискою із банківського рахунку ОСОБА_3, при цьому останній у скарзі не наводить доводів, які б вказували на неправильність такого розрахунку.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки висновків, викладених в оскаржуваних рішеннях, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції, були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій і додаткового правового аналізу не потребують, висновків судів не спростовують і не дають підстав вважати, що при розгляді справи допущено порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 17 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.