розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Машівська державна нотаріальна контора Полтавської області, Кошманівська сільська рада Машівського району Полтавської області, Машівське районне управління юстиції у Полтавській області, про визначення частки у спадковому майні, визнання права власності на частку у спадковому майні та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 13 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 7 грудня 2015 року,

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, посилався на те, що його батьки перебуваючи у шлюбі, проживали у будинку по АДРЕСА_1. Правовстановлюючі документи на будинок та земельну ділянку площею 0,52 га для обслуговування житлового будинку, а також на земельну ділянку площею 0,5201 га на території Кошманівського району Полтавської області були оформлені на батька - ОСОБА_5 Правовстановлюючі документи на земельну ділянку площею 3,85 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва були оформлені на матір - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5, після його смерті спадкоємцем за заповітом стала ОСОБА_4, яка отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6, спадкоємцем якої за заповітом є він, позивач ОСОБА_3

Уточнивши у вересні 2015 року позовні вимоги, ОСОБА_3 посилався на те, що домогосподарство, в якому проживали батько та мати, було колгоспним двором, членами якого були ОСОБА_5 та ОСОБА_6, тому їх частки у праві на будинок були рівними, і після смерті ОСОБА_5 спадщина відкрилась лише на Ѕ частину будинковолодіння. Просив ухвалити рішення, яким встановити, що частки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на житловий будинок АДРЕСА_1 та присадибну ділянку за цією ж адресою - є рівними (по Ѕ частини), визнати за ним в порядку спадкування за заповітом після матері ОСОБА_6 право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 і Ѕ частину земельної ділянки, на якій він розташована.

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернулась із зустрічним позовом, в якому, посилаючись на ухилення ОСОБА_3 від надання допомоги їхній матері, яка тривалий час внаслідок хвороби перебувала у безпорадному стані, просила усунути його від права на спадкування.

Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 13 жовтня 2015 року позов ОСОБА_6 задоволено частково.

Визначено, що частка ОСОБА_3 у спадковому майні після ОСОБА_6 становить Ѕ частину житлового будинку та Ѕ частину присадибної ділянки площею 0,52 га, розташованих по АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину вказаного житлового будинку та Ѕ частину присадибної ділянки. У задоволенні інших позовних вимог та у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 7 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення в частині вирішення позову ОСОБА_6 про визнання права власності на частину земельної ділянки площею 0,52 га по АДРЕСА_1.

У іншій частині судові рішення не оспорюються, тому в силу ч. 1 ст. 335 ЦПК України касаційним судом не переглядаються.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6, батьки сторін у справі, перебували у шлюбі з 23 листопада 1957 року.

За життя набули у спільну власність будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1, що мав статус колгоспного двору, головою якого був ОСОБА_5; свідоцтво про право власності видане ОСОБА_5 виконкомом Кошманівської сільської ради народних депутатів 10 жовтня 1990 року.

На підставі рішення виконкому Кошманівської сільської ради від 30 травня 1997 року № 56 ОСОБА_5 передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,52 га у с. Кошманівка для обслуговування житлового будинку, господарських споруд та ведення особистого підсобного господарства та виданий 2 вересня 1997 року відповідний державний акт на право приватної власності.

На підставі розпорядження голови Машівської районної державної адміністрації від 24 травня 2005 року ОСОБА_5 передано 0,5201 га для ведення особистого селянського господарства і 16 листопада 2005 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку.

2 жовтня 2007 року ОСОБА_5 склав заповіт на користь ОСОБА_4, яка у встановленому порядку після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька прийняла спадщину та отримала свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майновий пай члена КСП Агрофірма "Кошманівка" і на земельну ділянку площею 0,5201 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на території Кошманівської сільської ради.

Відомості про видачу свідоцтва про право на спадщину за будинок АДРЕСА_1 у справі відсутні.

19 грудня 2007 року ОСОБА_6 склала заповіт на користь ОСОБА_3, а ІНФОРМАЦІЯ_2 вона померла.

Постановою нотаріуса від 6 травня 2015 року ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частину будинку і земельної ділянки по АДРЕСА_1 у зв'язку з неподанням правовстановлюючих документів на спадкове майно.

За повідомленням Полтавського бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" від 1 жовтня 2015 року, станом на 31 грудня 2012 року реєстрація права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 проведена за головою колгоспного двору ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Кошманівської сільської Ради народних депутатів від 10 жовтня 1990 року.

Враховуючи межі касаційної скарги, суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на Ѕ частину земельної ділянки по АДРЕСА_1; у іншій частині судові рішення не переглядаються.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3 в частині визнання за ним права власності на Ѕ частину земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 нажита подружжям за час шлюбу, тому є спільною сумісною власністю батьків сторін, тобто належала їм на праві власності по Ѕ частині кожному, тому ОСОБА_3 і ОСОБА_4 успадкували право по Ѕ частині спірної земельної ділянки кожен.

Проте висновок суду у частині, що оскаржена, зроблений з порушенням норм матеріального права.

Згідно зі ст. ст. 6, 22 ЗК України 1990 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються безплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара (ст. 56 ЗК України 1990 року).

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15 "Про приватизацію земельних ділянок", (15-92) Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по земельним ресурсам від 15 лютого 1993 року № 10 (z0007-93) , і ст. 22 КпШС УРСР, земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу у приватну власність для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, є його особистою власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержання громадянином частки із земельного фонду.

З огляду на наведене, земельна ділянка площею 0,52 га, отримана ОСОБА_5 на підставі рішення виконкому Кошманівської сільської ради від 30 травня 1997 року № 56 у приватну власність для обслуговування житлового будинку, господарських споруд та ведення особистого підсобного господарства, є такою, що отримана ним в порядку безоплатної приватизації, тобто є особистою власністю ОСОБА_5

Разом з тим, відповідно до ст. 30 ЗК УРСР від 18 грудня 1990 року при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.

Аналогічні положення містяться у ст. 120 ЗК України, що є чинним на час розгляду справи, та у ст. 377 ЦК України.

Отже, вирішення позову в частині визнання права власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку на підставі ст. 22 КпШС УРСР є помилковим, що судом апеляційної інстанції не виправлено.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Таким чином, з урахування викладеного судова колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд, у порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України, яка зобов'язує суд сприяти всебічному й повному з'ясуванню обставин справи, доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову у цій частині належним чином не перевірив; не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення судового рішення, яке не відповідає у частині, яка оскаржена, вимогам ст. ст. 315 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

За таких обставин ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення позову ОСОБА_3 щодо земельної ділянки площею 0,52 га по АДРЕСА_1, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 7 грудня 2015 року в частині вирішення позову ОСОБА_3 щодо земельної ділянки площею 0,52 га по АДРЕСА_1 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.