розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 04 травня 2016 року,

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом, обґрунтовуючи який вказало, що 26 жовтня 2007 року між позивачем і відповідачем був укладений договір № MKAWAN00410119, відповідно до якого остання отримала від позивача кредит у розмірі 9 698,10 доларів США.

Однак, відповідач своїх зобов'язань за договором не виконала, внаслідок чого станом на 28 липня 2015 року утворилася заборгованість за кредитним договором в сумі 13 796,87 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 304 358 грн 88 коп.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 04 травня 2016 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість в розмірі 10 486 доларів США 85 центів, що по курсу НБУ еквівалентно 231 339 грн 91 коп.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 2 313 грн 39 коп. сплаченого судового збору.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що строк позовної давності встановлений сторонами із встановленням щомісячних часткових платежів у сумі 234,93 долари США для погашення заборгованості за кредитним договором з урахуванням строку надання кредитних коштів позичальнику на строк по 25 жовтня 2012 року, включно.

Встановивши, що перебіг строку позовної давності розпочався з 26 серпня 2010 року, а банк звернувся до суду 03 вересня 2015 року, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в межах строку позовної давності тривалістю в 5 років за період з 04 вересня 2010 року по 03 вересня 2015 року.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, про те, що акт від 17 лютого 2010 року, за яким предмет застави передано заставодержателю для реалізації на прилюдних торгах свідчить про те, що банк скористався своїм правом на дострокове стягнення кредиту, є безпідставними, оскільки відповідач самостійно передала позивачу предмет застави для здійснення його реалізації, а докази про надсилання банком відповідачу повідомлення про дострокове повернення грошових коштів та/або предмета застави відсутні.

Також не знайшли свого підтвердження доводи касаційної скарги про неправильне визначення судом першої інстанції предмета доказування, а також про обчислення строку позовної давності з 18 лютого 2010 року (з наступного дня після зняття з обліку предмета застави та його реалізації), а не з 20 липня 2010 року (з дати останнього платежу), оскільки такий платіж не здійснювався відповідачем, та спростовуються встановленими у справі обставинами.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 26 жовтня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк") та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № MKAWAN00410119, згідно з яким банк надав, а позичальник отримала кредитні кошти в сумі 9 698,10 доларів США з кінцевим строком погашення не пізніше 25 жовтня 2012 року, під 14 % річних.

Згідно з п. 7.3 кредитного договору від 26 жовтня 2007 року № MKAWAN00410119, забезпеченням виконання ОСОБА_4 зобов'язань за даним договором виступає автомобіль марки ВАЗ 21121, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

Відповідно до акта від 17 лютого 2010 року, від ОСОБА_4, яка допустила прострочку кредиту, прийнято заставний автомобіль марки ВАЗ 21121, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_3, який є несправним після дорожньо-транспортної пригоди. Позичальник передала автомобіль й доручила банку передати такий на реалізацію за ринковою ціною, а виручені кошти направити на погашення заборгованості.

Згідно з випискою за рахунком ОСОБА_4 НОМЕР_2 за період з 08 липня по липня 2010 року, зараховано суму у розмірі 3 286,98 доларів США, яка отримана від реалізації пошкодженого транспортного засобу та згідно з меморіальними ордерами, зазначена сума розподілена: на погашення комісії за кредитом - 162,96 доларів США, сплати пені за кредитом - 537,26 доларів США, погашення відсотків за користування кредитом - 971,68 доларів США, погашення заборгованості тіла кредиту - 1 307,66 доларів США, погашення комісії за кредитом - 13,58 доларів США, погашення відсотків за користування кредитом - 69,61 доларів США і погашення поточного платежу за тілом кредиту - 224,23 доларів США.

Починаючи з 21 липня 2010 року відповідач перестала виконувати свої обов'язки за кредитним договором.

Згідно із розрахунком заборгованості за кредитним договором, станом на 28 липня 2015 року за ОСОБА_4 рахується заборгованість на загальну суму 13 796,87 доларів США.

Як визначено абзацом 1 п. 7.1. кредитного договору, кредитні кошти банком надані позичальнику на строк з 26 жовтня 2007 року по 25 жовтня 2012 року, включно та в абзаці 2 цього пункту зазначено, що періодом сплати поточних платежів, слід вважати період з 20 по 25 число, кожного місяця.

Абзацом 4 п. 7.1. кредитного договору передбачено, що позичальник повинен щомісяця в період сплати надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 234,93 долари США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагороді й комісії.

Сторонами кредитного договору визначено обов'язок позичальника щомісячно в період з 20 по 25 число сплачувати банку щомісячний платіж у сумі 234,93 долари США для погашення заборгованості за кредитним договором, який діє по 25 жовтня 2012 року, включно.

Останні платежі з погашення заборгованості за кредитним договором, було здійснено ОСОБА_4 20 липня 2010 року, а тому починаючи з 26 серпня 2010 року для банку розпочався перебіг позовної давності.

Згідно з п. 4.5 кредитного договору, термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - штрафів за даним договором встановлено сторонами тривалістю 5 років.

З позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду з вимогою про захист свого порушеного права 03 вересня 2015 року.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 04 травня 2016 року залишити без змін.