розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_5, та ОСОБА_6, від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_5, до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Гармашов ГеоргійМиколайович, служба у справах дітей районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, про визнання недійсним та скасування договору дарування будинку, за касаційною скаргою, поданою ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_6, на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 21 липня 2016 року,

У вересні 2015 року ОСОБА_5, яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_6, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Гармашов Г.М., служба у справах дітей районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, про визнання недійсним та скасування договору дарування будинку.

У позові ОСОБА_5 зазначала, що 28 лютого 1986 року між її матір'ю ОСОБА_7 та батьком ОСОБА_4 був укладений шлюб.

На підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 1991 року її мати ОСОБА_7 придбала будинок АДРЕСА_1, тобто в період шлюбу.

У цьому будинку вона зареєстрована з 11 січня 1992 року, за цією ж адресою також зареєстрований та проживає разом з нею з часу народження її неповнолітній син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Її батько ОСОБА_4 рішенням Грайворонського районного суду Бєлгородської області РФ від 08 грудня 2014 року визнаний недієздатною особою, на підставі постанови адміністрації муніципального району "Грайворонський район" Бєлгородської області від 02 лютого 2015 року № 13 вона призначена його опікуном.

24 квітня 2015 року її мати ОСОБА_7 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гармашовим Г.М., зареєстрованого в реєстрі за № 768, подарувала будинок АДРЕСА_1 своїй онуці ОСОБА_8, навмисно приховавши від нотаріуса та обдарованої особи, що 1/2 частини зазначеного будинку належить ОСОБА_4 як спільне сумісне майно подружжя, а згоди на відчуження своєї частки будинку ОСОБА_4 не давав. Крім того, не давав дозволу на відчуження будинку, в якому проживає неповнолітня особа, і орган опіки та піклування.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_5 як опікун недієздатного ОСОБА_4 та законний представник неповнолітнього ОСОБА_6 просила визнати недійсним та скасувати договір дарування будинку АДРЕСА_1, укладений 24 квітня 2015 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 21 липня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_6, просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Судом установлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав ОСОБА_7 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Шостою Запорізькою державною нотаріальною конторою 27 грудня 1991 року за № 1-4385, зареєстрованого ОП ЗМБТІ 17 лютого 1992 року.

На підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гармашовим Г.М. 24 квітня 2015 року, зареєстрованого в реєстрі за № 768, ОСОБА_7 подарувала будинок АДРЕСА_1 своїй онуці ОСОБА_8

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_5 посилалася на те, що будинок АДРЕСА_1 був придбаний у період шлюбу її батьків, отже був їхньою спільною сумісною власністю, у зв'язку з чим її мати ОСОБА_7 не мала права на його відчуження без згоди ОСОБА_4, а також на те, що онук ОСОБА_7 - її молодший син ОСОБА_6, який є неповнолітнім, з моменту народження проживає у вказаному будинку, має право ним користуватися, тому відчуження будинку могло бути проведено лише за попереднім дозволом органу опіки та піклування, що надається відповідно до закону, а такого дозволу ОСОБА_7 не мала.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, заявлених ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4, суд виходив із доведеності того, що будинок АДРЕСА_1 не є спільним сумісним майном ОСОБА_4 та ОСОБА_7, оскільки був придбаний останньою 27 грудня 1991 року після розірвання шлюбу із ОСОБА_4, враховуючи, що за даними довідки Комунарського ВДРАЦС Запорізького МУЮ, рішенням Первореченського районного суду м. Владивосток Приморського краю РФ від 02 вересня 1991 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 було розірвано, актовий запис про розірвання шлюбу на підставі рішення був вчинений відділом ЗАГС Первореченьського району м. Владивосток 17 вересня 1991 року. Крім того, за даними рішення цього ж суду від 16 квітня 1993 року про розірвання іншого шлюбу ОСОБА_4, після розлучення із ОСОБА_7 у іншому шлюбі він перебував з 28 вересня 1991 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, заявленому ОСОБА_5 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, суд виходив із того, що власник будинку ОСОБА_7 не є матір'ю ОСОБА_6 та особою, яка її замінює, вона є його бабою і не була обмежена в реалізації права власника на розпорядження майном.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, підстав для скасування ухвалених ними рішень не вбачає.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ