розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 16 червня 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що 23 грудня 2005 року між ним як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю "КБП Укрбудекспо" (далі - ТОВ "КБП Укрбудекспо") як генпідрядником, в особі генерального директора ОСОБА_5, укладено інвестиційний договір № 1 на будівництво будинку, згідно з яким генпідрядник зобов'язався до 23 червня 2008 року здійснити визначений обсяг будівельних робіт. Загальна вартість будинку визначено у розмірі 162 000 доларів США.

На виконання умов договору 25 грудня 2005 року замовник передав генпідряднику 154 000 доларів США. Позивач зазначав, що генпідрядник зобов'язався виконати роботи спільно з ОСОБА_6

У встановлені строки роботи виконані не були, проте відповідачі визнали своє грошове зобов'язання перед позивачем, на підтвердження чого 14 липня 2008 року ними складена спільна розписка про визнання суми боргу у розмірі 500 000 доларів США.

У подальшому відповідачі також складали розписки про підтвердження зобов'язання, якими також визначався порядок часткового виконання. ОСОБА_6 ознайомлювався із розрахунками (що названі позивачем як розписки) заборгованості, що підтверджував своїм підписом. Згідно з останнім таким розрахунком від 01 липня 2012 року залишок заборгованості склав 944 855 доларів США, які позивач просив стягнути з відповідачів у гривневому еквіваленті.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 16 червня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2014 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 23 грудня 2005 року між ОСОБА_4 як замовником та ТОВ "КБП Укрбудекспо" як генпідрядником, в особі генерального директора ОСОБА_5, укладено інвестиційний договір № 1 на будівництво будинку, згідно з яким генпідрядник зобов'язався до 23 червня 2008 року збудувати і ввести в експлуатацію будинок АДРЕСА_1. Загальна вартість будинку визначена у розімір 162 000 доларів США (а. с. 1923).

25 грудня 2005 року ТОВ КБП "Укрбудекспо" отримало від ОСОБА_4 на виконання умов інвестиційного договору 154 000 доларів США, про що складено розписку, яку підписано генеральним директором ТОВ КБП "Укрбудекспо" ОСОБА_5 (а. с. 24).

30 червня та 17 серпня 2006 року за підписом ОСОБА_6 складено звіти щодо використання засобів на будівництво (а. с. 25, 26).

14 липня 2008 року відповідачами складено спільну розписку, згідно із змістом якої: "Заборгованість за невиконання будівельного підрядного договору по об'єкту "Кара-Даг" буде погашена у повному обсязі (з урахуванням % %) до 31 липня 2008 року П'ятсот тисяч доларів США" (а. с. 28).

31 липня 2008 року відповідачами складено письмове підтвердження про те, що борг по об'єкту "Кара-Даг" у повному обсязі буде повернуто до 12 серпня 2008 року (а. с. 29).

02 жовтня 2008 року відповідачами складено письмовий документ про зобов'язання частково погашати борг щомісячними платежами (а. с. 30).

06 липня 2009 року відповідачами на розрахунку заборгованості, що складений позивачем, здійснено напис, відповідно до якого вони на погашення боргу до кінця місяця зобов'язалися виплатити 20 000 доларів США, що підтвердили своїми підписами.

У подальшому такі розрахунки складалися по мірі прострочення та на них ОСОБА_6 ставилися підписи із зазначенням "мною прочитано".

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі щодо повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такі висновки містяться у правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої й апеляційної інстанцій правильно зробили висновок про те, що позивачем не доведено факт укладення договору позики з відповідачами.

Доводи позивача, що зобов'язальні правовідносини виникли між сторонами на підставі розписки від 14 липня 2008 року не можуть бути взяті до уваги, оскільки зміст розписки підтверджує наявність заборгованості з виконання умов будівельного підрядного договору за об'єктом "Кара-Даг", проте не дає підстав уважати про наявність у відповідачів, як фізичних осіб, боргових зобов'язань перед позивачем.

Суди обґрунтовано відмовили у позові. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків судів вони не впливають та їх не спростовують.

Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами першої й апеляційної інстанцій при розгляді справи дотримано вимоги закону, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 16 червня 2016 року залишити без змін.