розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до державного підприємства "Український державний геологорозвідувальний інститут" про відновлення незаконно змінених істотних умов праці, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційними скаргами ОСОБА_4 та державного підприємства "Український державний геологорозвідувальний інститут" на рішення апеляційного суду Львівської області від 14 липня 2016 року,

У лютому 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що працював у Львівському відділенні державного підприємства "Український державний геологорозвідувальний інститут" (далі - ДП "Український державний геологорозвідувальний інститут") на посаді старшого наукового співробітника і наказом відділення від 31 січня 2011 року № 5 йому та іншим працівникам з 05 квітня 2011 року було встановлено неповний робочий тиждень з виплатою 0,2 ставки з одним робочим днем. У подальшому вказаний наказ було скасовано рішенням суду, яким встановлено, що працівники неправомірно працювали один день на тиждень замість трьох, а решту часу перебували у вимушеному прогулі і, як наслідок, їм неправильно нараховувалась заробітна плата за 0,2 ставки.

З урахуванням наведеного ОСОБА_4 просив зобов'язати відповідача відновити йому незаконно змінені істотні умови праці, нарахувати заробітну плату за час дії незаконного наказу, з 05 квітня 2011 року до 16 січня 2012 року здійснити перерахунок різниці в окладі за час вимушеного прогулу.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 13 квітня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано незаконними зміни істотних умов праці ОСОБА_4 на посаді старшого наукового співробітника у Львівському відділенні ДП "Український державний геологорозвідувальний інститут" з 05 квітня 2011 року до 16 січня 2012 року із 0,6 ставки на 0,2 ставки, внаслідок яких ОСОБА_4 перебував у вимушеному прогулі.

Зобов'язано ДП "Український державний геологорозвідувальний інститут" відновити ОСОБА_4 істотні умови праці, які існували до прийняття наказу від 31 січня 2011 року № 5.

Стягнуто з ДП "Український державний геологорозвідувальний інститут" на користь ОСОБА_4 різницю в окладі за час вимушеного прогулу за період з 05 квітня 2011 року до 16 січня 2012 року в сумі 16 323 грн 39 коп. (з цієї суми підлягають відрахуванню всі податки та обов'язкові платежі).

У решті позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 14 липня 2016 року зазначене судове рішення в частині стягнення з ДП "Український державний геологорозвідувальний інститут" на користь ОСОБА_4 різниці в окладі за час вимушеного прогулу з 05 квітня 2011 року до 16 січня 2012 року в сумі 16 323 грн 39 коп. (з цієї суми підлягають відрахуванню всі податки та обов'язкові платежі) скасовано, ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову в цій частині відмовлено.

У решті рішення залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

ДП "Український державний геологорозвідувальний інститут" у касаційній скарзі просить рішення апеляційного суду змінити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII"Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги підлягають відхиленню з огляду на наступне.

Задовольняючи позов частково в частині відновлення попередніх умов праці, суд першої інстанції виходив із того, що відновлення попередніх умов праці підлягало з часу їх неправомірної зміни на підставі незаконного наказу із виплатою відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду, оскільки рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 03 червня 2011 року встановлена неправомірність наказу від 31 січня 2011 року № 5 "Про роботу ЛВ УкрДГРІ на умовах неповного робочого дня".

У той же час суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на отримання різниці між середнім заробітком та отриманими коштами, в зв'язку з чим йому підлягає до виплати сума в розмірі 0,4 ставки щомісяця за період з 05 квітня 2011 року до 16 січня 2012 року. При цьому суд погодився із розрахунком, наданим позивачем, оскільки такий обчислено виходячи із його середнього заробітку.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині та відмовляючи в позові, зазначав наступне.

ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з Львівським відділенням ДП "Український державний геологорозвідувальний інститут" - структурним підрозділом ДП "Український державний геологорозвідувальний інститут", працюючи на посаді старшого наукового співробітника з виплатою 0,6 ставки.

На підставі наказу від 31 січня 2011 року № 5 "Про роботу ЛВ УкрДГРІ на умовах неповного робочого дня" йому та іншим працівникам, починаючи з 05 квітня 2011 року і до покращення фінансового стану відділення, було встановлено неповний робочий тиждень з виплатою 0,2 ставки.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 03 червня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 16 січня 2012 року, за позовом іншого працівника до ДП УкрДГІ, наказ Львівського відділення ДП УкрДГІ від 31 січня 2011 року № 5 скасовано.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п. 6 ст. 36 цього Кодексу.

Із системного аналізу ст. ст. 32, 36 КЗпП України слідує, що зміна істотних умов праці при згоді роботодавця та працівника не порушує угоди сторін, досягнутої при укладенні трудового договору, адже угодою сторін визначаються місце роботи і трудова функція працівника. Це найважливіші умови трудового договору. Тому змінити їх без згоди сторін не можна.

Відтак, оскільки роботодавець без згоди працівника змінив істотні умови праці, правильним є висновок суду про наявність підстав для покладення обов'язку на відповідача відновити ОСОБА_4 істотні умови праці, які існували до прийняття наказу від 31 січня 2011 року № 5.

Однак апеляційний суд вважав, що поза увагою суду першої інстанції залишились положення ч. ч. 1, 3, 4 ст. 235 КЗпП України, відповідно до яких середній заробіток за час вимушеного прогулу виплачується у разі поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу.

Оскільки положення ст. 235 КЗпП України передбачають виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу лише у передбачених вказаною статтею випадках, перелік яких є вичерпним, цією нормою не передбачено виплату різниці заробітної плати за роботу в умовах неповного робочого часу та за неповний робочий час, апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення різниці в окладі за період вимушеного прогулу з 05 квітня 2011 року до 16 січня 2012 року в сумі 16 323 грн 39 коп.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 02 листопада 2016 року, справа № 6-2261цс16, яка в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, підстав для скасування ухваленого ним рішення не вбачає.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційних скарг ОСОБА_4 та ДП "Український державний геологорозвідувальний інститут" не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ