розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю, за касаційними скаргами ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду м. Києва від 28 березня 2016 року та додаткове рішення апеляційного суду м. Києва від 26 травня 2016 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, уточненим в процесі розгляду справи, про визнання права власності на автомобіль "Мазда 3", державний номерний знак НОМЕР_1, припинення права власності відповідача на цей автомобіль та стягнення з позивача на користь відповідача грошової компенсації у розмірі ј частини вартості автомобіля в розмірі 77 138 грн 25 коп.

Позов ОСОБА_4 обґрунтовувала тим, що перебувала з відповідачем у шлюбі, у період якого ними був придбаний спірний автомобіль. Зазначала, що автомобіль придбано за кошти позивача та її батьків, проте оформлено на відповідача. Також зазначала, що перед припиненням відносин із відповідачем сторони дійшли згоди, що автомобіль залишиться у позивача, оскільки з нею залишилась проживати їхня дитина, проте відповідач відмовляється переоформити право власності на автомобіль на її ім'я.

Не погоджуючись із первинним позовом, ОСОБА_5 пред'явив зустрічний позов, у якому просив визнати його особистою власністю автомобіль "Мазда 3", державний номерний знак НОМЕР_1, посилаючись на те, що автомобіль дійсно був придбаний у період перебування сторін у шлюбі, проте у час, коли шлюбні відносини фактично не підтримувались. Також зазначав, що для придбання автомобіля ним був укладений кредитний договір.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 07 грудня 2015 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 автомобіль "Мазда 3", 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, синього кольору, номер кузова НОМЕР_2.

У порядку поділу майна виділено ОСОБА_4 та визнано за нею право власності на 1/2 частки автомобіля "Мазда 3", 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, синього кольору, номер кузова НОМЕР_2.

У порядку поділу майна виділено ОСОБА_5 та визнано за ним право власності на 1/2 частки автомобіля "Мазда 3", 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, синього кольору, номер кузова НОМЕР_2.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватної власністю відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 28 березня 2016 року зазначене судове рішення скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено.

Визнано автомобіль "Мазда 3", 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, особистою приватною власністю ОСОБА_5

Додатковим рішенням апеляційного суду м. Києва від 26 травня 2016 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 6 479 грн 62 коп. у рахунок відшкодування витрат на оплату судового збору.

У поданих касаційних скаргах ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду м. Києва від 28 березня 2016 року та додаткове рішення апеляційного суду м. Києва від 26 травня 2016 року, залишивши в силі рішення суду першої інстанції. При цьому ОСОБА_4 посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги підлягають відхиленню з огляду на наступне.

Частково задовольняючи позовні вимоги за первинним позовом та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що факт придбання автомобіля у період перебування сторін у шлюбі, погодження дружиною отримання кредиту в інтересах сім'ї є обставинами, які свідчать про придбання автомобіля в інтересах сім'ї та які спростовують твердження відповідача, що автомобіль був придбаний ним у період, коли сторони фактично не проживали.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, посилався на таке.

Судом установлено, що 08 жовтня 2004 року сторони зареєстрували шлюб, який розірвано рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 08 квітня 2013 року. У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилася донька ОСОБА_3.

Відповідно до даних свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу 19 грудня 2011 року за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на автомобіль "Мазда 3", 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1. У свідоцтві зроблена відмітка про право керування цим автомобілем ОСОБА_4

20 грудня 2011 року між ПАТ "Альфа Банк" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 700009526, відповідно до умов якого позичальнику надані кредитні кошти у розмірі 127 696 грн 23 коп. Згідно із цим договором кредит є цільовим та наданий для оплати (часткової оплати) вартості спірного автомобіля (112 080 грн), оплати страхового платежу за договором страхування (11 908 грн 96 коп.) та оплати комісійної винагороди за перерахування коштів продавцю автомобіля та страховику (3 707 грн 27 коп.).

Норми СК України (2947-14) у ст. ст. 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна.

За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільної участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Виходячи з наведеного для правильного застосування ст. 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у справах № № 6-612цс15, 6-79цс13.

Як убачається із рішення Оболонського районного суду м. Києва від 08 квітня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу, судом установлено, що з липня 2010 року сторони не проживають однією сім'єю та не ведуть спільного господарства.

Заперечуючи проти зустрічних позовних вимог та доводів апеляційної скарги, ОСОБА_4 указувала, що джерелом набуття спірного автомобіля є кошти її батьків, проте належними та допустимими доказами такі обставини не підтвердила.

Вирішуючи спір, судом першої інстанції помилково залишено поза увагою вище зазначені правові висновки Верховного Суду України та не враховано, що шлюбні відносини між сторонами припинено в липні 2010 року, спірний автомобіль придбано у грудні 2011 року, набуття майна за спільні сумісні кошти або внаслідок спільної праці не доведено. При цьому, надання другим із подружжя згоди на отримання кредитних коштів само по собі не дає підстав для висновку щодо факту джерела набуття майна, встановлення якого має вирішальне значення.

Щодо додаткового рішення апеляційного суду м. Києва від 26 травня 2016 року, суд ухвалив останнє з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Із матеріалів справи вбачається, що за звернення до суду першої інстанції із зустрічним позовом ОСОБА_5 сплачено 3 085 грн 54 коп. судового збору, за звернення до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою ОСОБА_5 сплачено 3 394 грн 08 коп. судового збору, всього: 6 479 грн 62 коп., які підлягають стягненню із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 28 березня 2016 року та додаткове рішення апеляційного суду м. Києва від 26 травня 2016 року залишити без змін.