Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Карпенко С.О., Мостової Г.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6, Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" - Гриня КостянтинаАндрійовича - на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У січні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із позовом, в обґрунтування якого зазначено, що відповідно до укладеного договору № HAXRRX12630245 від 16 березня 2007 року ОСОБА_6 отримала кредит у розмірі 2 689 грн 19 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитним лімітом у розмірі 12,00% на рік, кінцевий термін повернення - 16 березня 2008 року. Зобов'язання за даним договором було забезпечено договором поруки № 167 від 20 жовтня 2010 року, за яким поручителем виступило Публічне акціонерне товариство "Акцент - Банк" сумою у розмірі 10 тис. грн. У зв'язку із порушенням позичальником умов кредитного договором, станом на 26 листопада 2013 року у неї виникла заборгованість у розмірі 65 042,80 грн., яка складається із: 2 689,20 грн. - заборгованість за кредитом; 15 983, 04 грн. - заборгованість по процентам за користуванням кредитом; 790, 68 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 42 006,41 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 3073,47 грн. - штраф (процентна складова). Посилаючись на вищевикладене, банк просив стягнути з ОСОБА_6 на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 55 042, 80 грн. та стягнути солідарно з відповідачів 10 000 грн.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі представник ПАТ КБ "ПриватБанк" - Гринь К.А. - просить скасувати судові рішення у справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом установлено, що відповідно до укладеного договору № HAXRRX12630245 від 16 березня 2007 року ОСОБА_6 отримала кредит у розмірі 2 689 грн 19 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитним лімітом у розмірі 12,00% на рік, кінцевий термін повернення - 16 березня 2008 року. Зобов'язання за даним договором було забезпечено договором поруки № 167 від 20 жовтня 2010 року, за яким поручителем виступило Публічне акціонерне товариство "Акцент - Банк" сумою у розмірі 10 тис. грн.
Відповідно до наданого банком розрахунку, станом на 26 листопада 2013 року у ОСОБА_6 виникла заборгованість у розмірі 65 042,80 грн., яка складається із: 2 689,20 грн. - заборгованість за кредитом; 15 983, 04 грн. - заборгованість по процентам за користуванням кредитом; 790, 68 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 42 006,41 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 3073,47 грн. - штраф (процентна складова).
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що банком пропущено строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, а тому дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
З таким висновком судів погодитися не можна.
Чинне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності - загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Спеціальна позовна давність встановлена законом для окремих видів вимог. Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України.
Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова "лише" (аналог "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.
Тобто цією нормою встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв'язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі.
Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні.
Судом встановлено, що відповідач із заявою про сплив позовної давності і застосування наслідків її спливу не звертався.
Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин і аналізуючи норми розділу V ЦК України (435-15) "Строки та терміни. Позовна давність" у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.
Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони.
Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.
З огляду на викладене ухвалене судом апеляційної інстанції рішення не можна вважати законними та обґрунтованим, воно підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.
Керуючись 336, 338 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів судової палати в цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" - Гриня Костянтина Андрійовича -задовольнити.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді:
В.О. Кузнєцов
Т.Л. Ізмайлова
О.В. Кадєтова
С.О. Карпенко
Г.І. Мостова