розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про витребування майна із чужого незаконного володіння та відшкодування моральної шкоди; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на автомобіль за касаційною скаргою ОСОБА_5, поданою представником - ОСОБА_7, на рішення Харківського районного суду Харківської області від 21 серпня 2015 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 11 листопада 2015 року,

У березні 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 21 липня 2007 року ними за спільні кошти було придбано легковий автомобіль марки "Nissan Maxima", 2002 року випуску, державний номер НОМЕР_1. 6 серпня 2011 року ними було видано довіреність ОСОБА_6 з правом користуватися та розпоряджатися від їх імені вказаним автомобілем. Довіреність видана строком до 19 грудня 2014 року. У зв'язку з невиконанням ОСОБА_6 умов домовленості, 22 серпня 2012 року вони подали до нотаріусу заяву про скасування довіреності, однак автомобіль ОСОБА_6 не повернув. Зазначали, що їм стало відомо про те, що спірним автомобілем без належних правових підстав користується ОСОБА_5, яка ухиляється від повернення їм автомобіля, чим порушує їхні права. Внаслідок тривалого неповернення відповідачем автомобіля їм завдано моральної шкоди, яку вони оцінили у 5 тис. грн.

З урахуванням зазначеного ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили витребувати від ОСОБА_5 легковий автомобіль марки "Nissan Maxima", 2002 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, технічний паспорт, свідоцтво, а також юридичні документи до вищевказаного автомобіля; стягнути з відповідачки на їх користь моральну шкоду у сумі 5 тис. грн, судові витрати у розмірі 160 грн, 50 грн зі сплати судового збору за моральну шкоду, 120 грн за виготовлення позовної заяви, а всього 330 грн.

У липні 2015 року ОСОБА_5 звернулась до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що 20 грудня 2011 року на підставі відплатного договору купівлі-продажу, укладеного між нею і ОСОБА_6, вона стала власником автомобіля "Nissan Maxima", 2002 року випуску. Автомобіль придбано за суму, еквівалентну 10 тис. дол. США. 20 грудня 2011 року ОСОБА_6 видав на її ім'я нотаріально посвідчену довіреність з правом користування та розпорядження вказаним автомобілем. На момент придбання автомобіля ОСОБА_6 володів ним на підставі угоди купівлі-продажу, укладеної ним з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на підставі чого ними було надано на ім'я ОСОБА_6 довіреність від 19 грудня 2011 року. ОСОБА_5 зазначала, що вона є добросовісним набувачем спірного автомобіля.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_5 просила визнати її добросовісним набувачем автомобіля "Nissan Maxima" та визнати за нею право власності на вказаний автомобіль.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 21 серпня 2015 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено частково.

Витребувано у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_3 легковий автомобіль марки "Nissan Maxima", 2002 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, а також свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Стягнуто зі ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 витрати зі сплати судового збору у сумі 320 грн. Стягнуто зі ОСОБА_5 на користь держави судовий збір у розмірі 1 534 грн 44 коп.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 11 листопада 2015 року рішення районного суду змінено. Зменшено розмір стягнення зі ОСОБА_5 судового збору на користь держави з 1 534 грн 44 коп. до 729 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 в особі представника - ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її зустрічний позов та відмовити у задоволенні первісного позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4 та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 підтвердили своє право власності на спірний автомобіль, після скасування ними довіреності на право користування цим автомобілем останній користувач втратив таке право, а ОСОБА_5, хоча і уклала з ОСОБА_6 20 грудня 2011 року договір купівлі-продажу автомобіля, не набула право власності, оскільки у передбаченому законом порядку не здійснила державну реєстрацію договору в органах ДАІ, не отримала на автомобіль правовстановлюючі документи.

З таким висновком погодився й суд апеляційної інстанції, змінивши рішення суду в частині розподілу судових витрат.

З такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 21 червня 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є власниками автомобіля "Nissan Maxima", 2002 року випуску, номерний знак НОМЕР_1.

19 грудня 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було видано довіреність ОСОБА_6, яка посвідчена приватним нотаріусом Молодчим І.О., на право користування та розпорядження спірним автомобілем, зі строком дії до 19 грудня 2014 року.

20 грудня 2011 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу, згідно з яким ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_5 придбала автомобіль "Nissan Maxima", 2002 року випуску, державний номер НОМЕР_1., за суму еквівалентну 10 тис. доларів США.

Також 20 грудня 2011 року ОСОБА_6 у порядку передоручення видав ОСОБА_5 нотаріально посвідчену довіреність із правом користування та розпоряджатися спірним автомобілем.

Листом від 22 серпня 2012 року приватний нотаріус Молодчий І.О. повідомив органи Державтоінспекції про скасування ОСОБА_3 і ОСОБА_4 довіреності від 19 грудня 2011 року на ім'я ОСОБА_6 на розпорядження від їх імені спірним автомобілем.

Частиною 1 ст. 316 ЦК України визначено, що право власності це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 317 ЦК України, власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Положення ст. 319 ЦК України визначають, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Положеннями ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Договір купівлі-продажу - це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов'язується передати майно у власність покупцеві (другій стороні), а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Встановлено, що між ОСОБА_6, який діяв від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі довіреності, та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу спірного автомобіля, згідно з яким ОСОБА_5 придбала автомобіль, сплативши ОСОБА_6 грошові кошти. Тобто ОСОБА_6 діяв від імені ОСОБА_3 на підставі чинного договору (доручення) і укладеного цивільно-правового договору.

Суди на зазначені норми права уваги не звернули, та керуючись Законом України "Про дорожній рух" (3353-12) , як однією із підстав для визнання правочину недійсним, не врахували, що норми вказаного Закону не регулюють відносини власності, зокрема, порядку набуття права власності, припинення, передачі.

Посилаючись на те, що при передачі ОСОБА_6 автомобіля ОСОБА_5 він не був знятий з реєстраційного обліку, суди не звернули уваги на те, що зняття з обліку є одним із способів реалізації права власності після його законного набуття.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України суди не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення спору; не визначились, які між сторонами виникли правовідносини та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлено, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_5, поданою представником - ОСОБА_7, задовольнити частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 21 серпня 2015 року в незміненій при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду Харківської області від 11 листопада 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.