розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_4, на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 4 лютого 2016 року позовну заяву ОСОБА_3 визнано неподаною та повернуто позивачу.

Не погоджуючись із ухвалою районного суду, ОСОБА_3 звернувся до суду із апеляційною скаргою на вказане судове рішення.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 визнано неподаною та повернуто заявнику.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, в особі представника - ОСОБА_4, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Визнаючи неподаною апеляційну скаргу та повертаючи її заявнику, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ухвалою суду від 24 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 було залишено без руху для сплати заявником суми судового збору, яка була нею отримана 6 квітня 2016 року, а представником ОСОБА_3 - 2 квітня 2016 року, але у встановлений судом строк недоліки скарги позивачкою не усунуто.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Апеляційна скарга за формою й змістом повинна відповідати вимогам ст. 295 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 297 ЦПК України до апеляційної скарги, яка не оформлена згідно з вимогами, встановленими ст. 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення ст. 121 цього Кодексу.

З матеріалів справи убачається, що при поданні апеляційної скарги на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 4 лютого 2016 року позивачкою не сплачено судовий збір. Як на підставу звільнення від сплати судового збору вона послалася на Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Апеляційним судом установлено, що подана апеляційна скарга не відповідала вимогам ст. 295 ЦПК України, тому ухвалою судді від 24 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без руху та надано п'ятиденний строк з моменту отримання копії цієї ухвали усунути виявлені недоліки, а саме сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги. При цьому ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, оскільки суд вважав, що відповідно до Закону України "Про судовий збір" (3674-17) в перелік, яким звільнено від сплати судового збору, позови про захист прав споживачів не входять.

Разом із тим, відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.

Також у п. 7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" (v0010740-14) судам роз'яснено, що ст. 5 Закону України "Про судовий збір" не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, тому при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Проте, покладаючи на позивача обов'язок зі сплати судового збору, апеляційний суд зазначеного до уваги не взяв, тому висновок судді апеляційного суду щодо неусунення ОСОБА_3 недоліків скарги є помилковим.

Таким чином, ураховуючи викладене та положення п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України, оскаржувана ухвала апеляційного суду не може вважатись законною та підлягає скасуванню, а справа передачі до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_4, задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.