розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про стягнення банківського вкладу та процентів, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2016 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 24 березня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі ПАТ КБ "Приватбанк") про стягнення банківського вкладу, 8,5% річних від суми заборгованості в розмірі 658 586 грн 90 коп. та пені - 2 918 014 грн 35 коп., посилаючись на незаконну відмову банку повернути йому грошові кошти з банківського вкладу (депозиту) та нараховані на них відсотки.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжявід 15 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 24 березня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_4 658 586 грн 90 коп. заборгованість за банківським вкладом, яка складається з: 577 351 грн 20 коп. - заборгованість по депозиту; 81 235 грн 70 коп. - заборгованість по сплаті процентів .

Вирішено питання щодо судових витрат.

В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "Приватбанк" просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення судів ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не встановлено.

Згідно зі ст. 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Нормою ч. 1 ст. 1058 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Вклад (депозит) - це кошти в готівковій або в безготівковій формі, у валюті України або іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору (ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Судом установлено, що 22 січня 2014 року між ОСОБА_4 та банком була підписана заява № SАМDNWFD0070064084400 про оформлення депозитного вкладу "Депозит Плюс", згідно якого позивач розмістив вклад в розмірі 26 160 доларів США строком на 6 місяців під 8,5% річних.

23 липня 2015 року ОСОБА_4 звернувся до відповідача з вимогою про видачу банківського вкладу та нарахованих відсотків, проте грошові кошти йому повернуті не були.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.

Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (ч. 5 ст. 1061 ЦК України).

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.

Статтею 1074 ЦК України визначено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Такі правові висновки висловлені в постановах Верховного Суду України від 29 травня 2013 року у справі № 6-39цс13 та від 28 січня 2015 року у справі № 6-247цс14, які згідно вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів України.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, дійшов вірного й обґрунтованого висновку про безпідставність відмови відповідача у поверненні позивачу сум банківського вкладу на його вимогу та відсотків.

При цьому, суди зробили вірний висновок про відмову в задоволенні позову про стягнення з банку пені за прострочення повернення банківського вкладу, оскільки умовами зазначеного договору не передбачено сплата пені відповідачем в разі невиконання або неналежного виконання ним обов'язків за договором банківського вкладу.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів, оскільки вони узгоджуються з матеріалами та обставинами справи.

Доводи касаційної скарги ПАТ КБ "Приватбанк" висновків судів не спростовують.

Матеріали витребуваної справи не свідчать про те, що судами при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Таким чином, оскаржувані рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи вищенаведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" відхилити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2016 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 24 березня 2016 року залишити без змін.