головуючого Червинської М.Є., суддів: Завгородньої І.М., Мазур Л.М., Коротуна В.М., Писаної Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6на заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2015 року та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 листопада 2015 року,

У липні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 08 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № IFHBAK06920026. Згідно з умовами договору ПАТ КБ "ПриватБанк" зобов'язався надати відповідачу кредитні кошти шляхом перерахування на відкритий в "Укрсоцбанку" поточний рахунок строком до 08 серпня 2014 року включно у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 324 865 грн на купівлю автомобіля, у тому числі у розмірі 34 грн для сплати за реєстрацію предмета застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування та у розмірі 173 817 грн на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,17 % на суму залишку заборгованості за кредитом.

У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором обов'язків, станом на 26 травня 2014 року утворилась заборгованість за кредитом, яка становить 2 251 475 грн та яку ПАТ КБ "ПриватБанк" просить стягнути з відповідача.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 квітня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 251 475 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області

від 04 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції змінено та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 133 808 грн 71 коп., яка складається з: 250 466 грн 60 коп. - заборгованість за кредитом; 434 849 грн 85 коп. - заборгованість за відсотками з користування кредитом; 12 734 грн 68 коп. - заборгованість з комісії; 435 757 грн 58 коп. - пеня.

У задоволенні решти позову відмовлено.

У касаційній ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач умови кредитного договору не виконав, допустив утворення заборгованості, яка відповідно до положень ст. ст. 526, ч. 2 ст. 1050, 1054 ЦК України підлягає стягненню з відповідача.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої з відповідача заборгованості та часткового задовольняючи позові вимоги, апеляційний суд виходив з того, що позивачем пропущено передбачений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності до чергових платежів з погашення кредиту, а тому він має право на повернення кредитних коштів, відсотків та комісії у межах трирічного строку до дня звернення до суду, тобто з 30 липня 2011 року по 26 травня 2014 року, та пені у межах річного строку, тобто з 30 липня 2013 року до 26 травня 2014 року.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не може повністю погодитися з такими висновками апеляційного суду.

Судами встановлено, що 08 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № IFHBAK06920026. Згідно з умовами договору ПАТ КБ "ПриватБанк" зобов'язався надати відповідачу кредитні кошти шляхом перерахування на відкритий в ПАТ "Укрсоцбанк" поточний рахунок строком до 08 серпня 2014 року включно у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 324 865 грн на купівлю автомобіля, у тому числі у розмірі 34 грн для сплати за реєстрацію предмета застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування та у розмірі 173 817 грн на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17 % на суму залишку заборгованості за кредитом.

У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, станом на 26 травня 2014 року утворилась заборгованість за кредитом, яка становить 2 251 475 грн та складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 413 882 грн 70 коп, заборгованості із сплати процентів за користування кредитом в розмірі 711 724 грн 70 коп, заборгованості із сплати комісії за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у розмірі 24 559 грн 74 коп., пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в розмірі 1 101 307 грн 96 коп.

Згідно з умовами договору періодом сплати вважався період з "20" по "25" число кожного місяця. Погашення заборгованості за договором здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 6 585 грн 04 коп. для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагороди, комісії (а. с. 7).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що у разі порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених п.п. 2.2.2, 2.2.3, 7.5 цього договору, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн за кожен день прострочення.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідач 17 червня 2009 року здійснив останній платіж з погашення заборгованості за кредитним договором (а. с. 3).

Отже, поряд із встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Як встановлено судом і підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_6 припинив виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту з 17 червня 2009 року, у той час як з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом та з вимогами про дострокове повернення кредиту банк звернувся 30 липня 2014 року. При цьому ОСОБА_6 просив застосувати позовну давність (а. с. 38).

Разом з тим відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252- 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 25 числа кожного місяця, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Однак, врахувавши вищевказані висновки Верховного Суду України, апеляційний суд, при здійсненні розрахунку заборгованості помилкового вважав, що заборгованість за кредитом повинна бути розрахована як різниця між загальним розміром заборгованості, що утворилася станом на 26 травня 2014 року та заборгованості яка утворилась станом на 30 липня 2011 року, а щодо пені відповідно на 30 липня 2013 року. При цьому судом не враховано, що в розмір заборгованості з липня 2011 року вже включено сальдо - заборгованість попередніх років.

Що стосується доводів касаційної скарги про те, що банком з 01 березня 2009 року було неправомірно збільшено процентну ставку за кредитним договором з 14,04 % до 27,56%, апеляційний суд обґрунтовано враховував поведінку відповідача після прийняття рішення банком щодо зміни процентної ставки у контексті положень цивільного законодавства про укладення та зміну договору, зокрема, якщо боржник сплачує проценти за новою ставкою, то пропозицію треба вважати прийнятою і правочин вчиненим, враховуючи частини 2, 3 ст. 205, ч. 2 ст. 642 ЦК України, оскільки такі фактичні дії вказують на прийняття пропозиції.

Зважаючи на те, що апеляційний суд правильно встановив обставини у справі та визначився з характером спірних правовідносин, нормою матеріального права, що підлягає застосуванню, однак розрахував заборгованість за кредитним договором від 08 серпня 2007 року не перевіривши належним чином доводи відповідача в цій частині щодо сталого місячного ануїтетного платежу у розмірі 6 585 грн 04 коп., судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ