розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5, який діє також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, третя особа - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Бердянської міської ради, про виселення, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Запорізької області від 04 лютого 2016 року,

У жовтні 2014 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з указаним позовом, який у подальшому уточнило та в якому просило виселити ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які зареєстровані та проживають у квартирі - предметі іпотеки, розташованій за адресою: АДРЕСА_1.

На обґрунтування позову ПАТ КБ "ПриватБанк" зазначало, що 29 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит в розмірі 76 492,52 доларів США. На забезпечення виконання вказаного кредитного договору між банком та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4 на праві власності.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 січня 2014 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - вищевказану квартиру, належну ОСОБА_4, що є підставою для виселення усіх мешканців квартири.

На даний час в квартирі проживають та зареєстровані: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, яким 26 травня 2014 року була направлена вимога банку про добровільне звільнення предмета іпотеки, однак, відповідачі квартиру у добровільному порядку не звільнили.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 липня 2015 року позов задоволено.

Виселено ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 із квартири АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 04 лютого 2016 року зазначене судове рішення скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Задовольняючи позов банку, суд першої інстанції керувався ст. 40 Закону України "Про іпотеку", ст. 109 ЖК УРСР, ст. ст. 10, 60, 212- 215 ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, зазначав наступне.

Судом установлено, що 29 вересня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредитні кошти у вигляді готівки в сумі 76 642,52 доларів США зі строком їх повернення до 29 вересня 2013 року.

На забезпечення виконання кредитного договору між банком та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4 на праві власності.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 умов кредитного договору, неповернення банку грошових коштів, рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 січня 2014 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1.

26 травня 2014 року банком відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_5, який також є батьком неповнолітнього ОСОБА_6, направлена вимога про добровільне звільнення предмета іпотеки у 30-денний строк з дня отримання останньої, яка відповідачами виконана не була, у зв'язку з чим банк звернувся до суду з цим позовом про виселення.

Суд першої інстанції встановив факт, що на момент укладання договору іпотеки 29 вересня 2008 року квартирою не користувалися неповнолітні діти, що було зазначено у п. 12.1 договору, а неповнолітній ОСОБА_6 зареєстрований без згоди іпотекодержателя після укладання вказаного договору.

Згідно з довідкою КП "Житлосервіс-2А" в квартирі зареєстровані ОСОБА_4, ОСОБА_5, неповнолітній ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ураховуючи, що усі зареєстровані в квартирі особі є мешканцями цієї квартири, усі підлягають виселенню з предмета іпотеки.

Разом із тим суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що квартира АДРЕСА_1 придбана іпотекодавцем ОСОБА_4 не за кредитні кошти, отримані у банку за кредитним договором від 29 вересня 2008 року, а належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 26 жовтня 1993 року, отже при виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Указана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року (справа № 6-39цс15) та від 24 червня 2015 року (справа № 6-447цс15), та є обов'язковою для загальних судів в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги ПАТ КБ "ПриватБанк" не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ