розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу та поділ спільно набутого майна, вселення і визначення порядку користування квартирою, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2016 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2017 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, який під час розгляду справи уточнив, та остаточно просив встановити факт проживання однією сім'єю разом із ОСОБА_4; поділити спільне сумісне майно - квартиру АДРЕСА_1, визнавши за кожним право власності на Ѕ частини вказаної квартири, а також вселити його до спірного нерухомого майна, при цьому вирішити порядок користування квартирою, виділивши йому у користування житлову кімнату площею 12,9 кв. м та вирішивши порядок користування іншими приміщеннями квартири загального користування.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що із червня 2010 року вони проживали разом із відповідачем однією сім'єю як чоловік та жінка, вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет і спільно нажили сімейне майно. У 2014 році вони за спільною згодою вирішили придбати квартиру. При цьому кожен із них мав накопичені заощадження та, зібравши потрібну суму коштів, вони почали підшукувати собі квартиру. У жовтні 2014 року на підставі договору купівлі-продажу за спільні кошти ними було придбано спірну квартиру АДРЕСА_1. Договір купівлі-продажу вони вирішили оформлювати на відповідача за обопільною згодою. У 2015 році їхні з відповідачем взаємовідносини зіпсувалися і вони розлучилися, спільного господарства не ведуть, спільного бюджету не мають. Зазначив, що відповідач усілякими способами намагалася змусити його залишити придбану ними квартири та в один із днів, коли він повів онуку відповідача до школи, остання просто замінила замки на дверях та він не зміг потрапити до житла, де залишилися його речі та майно.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2016 року позов задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім'єю позивача та відповідача починаючи з 15 червня 2010 року.

Поділено спільне сумісне майно - квартиру АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 право власності по Ѕ частини за кожним на зазначену квартиру, припинивши їх право спільної сумісної власності на цю квартиру.

Вселено позивача у квартиру АДРЕСА_1 та визначено наступний порядок користування цією квартирою між співвласниками: виділено позивачу в користування житлову кімнату (приміщення № 7) площею 12,9 кв. м; виділено відповідачу в користування житлову кімнату (приміщення № 5) площею 10,7 кв. м; залишено у спільному користуванні сторін всі інші приміщення спірного нерухомого майна, а саме: приміщення 1 - коридор площею 3,8 кв. м, приміщення 2 - санвузол площею 4,1 кв. м; приміщення 3 - кухню площею 6,0 кв. м; приміщення 4 - житлову кімнату площею 17,9 кв. м; приміщення 6 - коридор площею 2,1 кв. м; приміщення І - балкон площею 0,8 кв. м.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2017 року скасовано рішення суду першої інстанції у частині визначення порядку користування квартирою АДРЕСА_1, у задоволенні вказаних позовних вимог відмовлено.

В іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Виходячи з вимог ст. 316 ЦПК України щодо змісту, рішення апеляційного суду повинно мати: мотивувальну частину із зазначенням мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; назви, статті закону, на підставі якого вирішено справу; резолютивну частину із зазначенням висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку апеляційного суду по суті позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та рішення суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним нормам процесуального права, є законними та обґрунтованими.

Положеннями ст. ст. 3, 74 СК України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України (2947-14) .

Відповідно до ст. ст. 317, 321, 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 15 ЦК України та ст. 3 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Частиною ст. 11 ЦПК України установлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Судом установлено, що 29 жовтня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу трикімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 57,4 кв. м, житловою площею 41,5 кв. м, вартістю 187 771 грн.

Право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_4 та посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А.В.

На підставі виписок із банківських рахунків, відкритих на ім'я ОСОБА_3 у ПАТ "Банк Кредит Дніпро", ПАТ КБ "ПриватБанк", АТ "Ощадбанк", суд установив, що на час купівлі спірної квартири ОСОБА_3 мав достатньо коштів для її придбання. Зокрема, у період із серпня по вересень 2014 року позивач отримав у ПАТ КБ "ПриватБанк" належні йому кошти у сумі 19 562,40 доларів США, розміщені на його особистому рахунку.

Також установлено, що після придбання спірної квартири позивач оплачував житлово-комунальні послуги, здійснював облаштування житла, що підтверджується наданими квитанціями, та у 2015 році звертався до комунальних служб із вимогами, запитами щодо виконання робіт за адресою: АДРЕСА_1, що також підтверджується відповідями на запити ОСОБА_3, наданими ПАТ "Укртелеком" і КВЖРЕП Індустріального району.

На підставі наявних у справі доказів, а саме: допитаних у судовому засіданні свідків, покази більшості з яких про взаємини сторін узгоджуються між собою в повному обсязі, суд обґрунтовано вважав установленим факт спільного проживання позивача та відповідача як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, ведення ними спільного господарства, існування спільного побуту та взаємних прав і обов'язків.

У зв'язку з цим суд обґрунтовано критично оцінив доводи відповідача про те, що вона лише зустрічалася з позивачем, мала близькі стосунки, зазначивши, що матеріалами справи підтверджуються обставини того, що сторони фактично проживали однією сім'єю, були пов'язані спільним побутом та господарством, спільно витрачали кошти на придбання спірного нерухомого майна, до придбання квартири сторони мали відповідні заощадження. Зокрема, суд виходив із того, що такі твердження спростовуються наданим позивачем аудіозаписом спільних розмов сторін під час вирішення питань у зв'язку зі спільним проживанням.

Таким чином, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем доведено факт проживання з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу на час придбання спірної квартири, тому наявні правові підстави для установлення цього факту та поділу спільного сумісного майна - вищевказаної квартири.

Статтею 212 ЦПК України установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані рішення місцевого суду в нескасованій частині та рішення апеляційного суду містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам ст. ст. 213- 215 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди із висновками судів щодо установлення факту спільного проживання сторін однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, містять посилання на покази свідків, а також стосуються обставин придбання квартири і джерела витрачених коштів, проте ці доводи були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували, пославшись на відповідні докази. Таким чином, доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Помилковим є посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що судами порушено норми процесуального права, а саме: ст. ст. 58, 212, 213, 214, 316 ЦПК України, а також неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: ч. 2 ст. 3, ст. 57, ч. 1 ст. 60, ст. 74 СК України.

Розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції у нескасованій частині висновків апеляційним судом правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 57- 61, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги, а також правильність і законність рішення суду першої інстанції по суті вирішеного спору, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. 316 ЦПК України.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів щодо задоволення позовних вимог та не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального та матеріального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалені у справі рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та рішення суду апеляційної інстанції - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.