розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про захист прав споживача та визнання відступлення права вимоги недійсним, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 07 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 25 лютого 2016 року,

У жовтні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи"), публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "АКІБ") про захист прав споживача та визнання відступлення права вимоги недійсним.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що у 2006 та 2007 роках між ОСОБА_3 та закритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" було укладено два кредитних договори. На забезпечення виконання кредитних договорів між ним та банком було укладено два договори іпотеки, одного й того ж будинку з земельною ділянкою.

Зазначав, що рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 16 грудня 2009 року було стягнуто з нього на користь ПАТ "АКІБ" заборгованість за кредитним договором та відсотками, а вказані кредитні договори від 2006 та 2007 років розірвано.

17 грудня 2012 року між ПАТ "АКІБ" та ТОВ "Кредитні ініціативи" було укладено договір відступлення прав вимоги та договір про передачу прав за договорами забезпечення, якими зокрема, було відступлено право вимоги за кредитними договорами укладеними з ОСОБА_3 у 2006 та 2007 роках та відступлені права за договорами забезпечення (іпотеки) укладені з ОСОБА_3 у 2006 та 2007 роках.

Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просив визнати недійсними договір відступлення прав вимоги та договір про передачу прав за договорами забезпечення, в частині передачі прав за кредитним договором та договорам іпотеки, укладені між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ОСОБА_3 недійсними.

Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 07 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 25 лютого 2016 року, позов задоволено.

Визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року, укладений між ПАТ "АКІБ" та ТОВ "Кредитні ініціативи" в частині передачі прав вимоги за кредитним договором від 19 жовтня 2006 року № 06-2.1/800 та кредитним договором від 21 травня 2007 року № 06-2.1/444, укладеними між закритим акціонерним товариством "Промінвестбанк" та ОСОБА_3

Визнано недійсним договір про передачу прав за договорами забезпечення, укладений 17 грудня 2012 року та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирик О.А. за реєстровим № 1423 між ПАТ "АКІБ" та ТОВ "Кредитні ініціативи", в частині передачі прав за договором іпотеки від 20 жовтня 2006 року та договором наступної іпотеки від 23 травня 2007 року, укладені між ЗАТ "Промінвестбанк" та ОСОБА_3

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ТОВ "Кредитні ініціативи" просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вважали, що укладаючи договір про відступлення прав вимоги ПАТ "АКІБ" передало ТОВ "Кредитні ініціативи" право вимоги за кредитним договором, який вже було розірвано, а зобов'язання між сторонами цього договору вже було припинено.

Проте повністюпогодитись із висновками судів не можна, оскільки суди дійшлиїх з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судом установлено, що 19 жовтня 2006 року між ОСОБА_3 та ЗАТ "АКІБ", правонаступником якого є ПАТ "АКІБ" було укладено кредитний договір № 06-2.1/800. На забезпечення виконання вимог зазначеного кредитного договору між ОСОБА_3 та ЗАТ "АКІБ" було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1, та земельну ділянку площею 0,1500 га, яка розташована під зазначеним будинком.

21 травня 2007 року між ОСОБА_3 та ЗАТ "АКІБ" було укладено кредитний договір № 06-2.1/444. На забезпечення виконання вимог зазначеного кредитного договору між сторонами було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого позивач передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1, та земельну ділянку площею 0,1500 га, яка розташована під зазначеним будинком.

Встановлено, що рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 16 грудня 2009 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "АКІБ" 460 038 грн 40 коп., що еквівалентно 58 742,30 дол. США заборгованості за кредитом та відсотками, та 1 820 грн судових витрат.

Розірвано кредитний договір від 19 жовтня 2006 року № 06-2.1/800 та кредитний договір від 21 травня 2007 року № 06-2.1/444, які укладені між ПАТ "АКІБ" та ОСОБА_3

Припинено нарахування відсотків за користування кредитом з моменту розірвання кредитного договору від 19 жовтня 2006 року № 06-2.1/800 та кредитного договору від 21 травня 2007 року № 06-2.1/444, які укладені між ПАТ "АКІБ" та ОСОБА_3

Ухвалою Літинського районного суду Вінницької області від 23 листопада 2010 року розстрочено виконання рішення Літинського районного суду Вінницької області від 16 грудня 2009 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ "АКІБ" 469 938 грн 40 коп. та судові витрати в загальному розмірі 1 820 грн, строком на 90 місяців з щомісячною виплатою 750 грн від зазначеної суми заборгованості з урахуванням судових витрат. Вказано, що після спливу строку розстрочення залишок суми заборгованості підлягає стягненню в загальному порядку.

Судами встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 17 грудня 2012 року між відповідачами було укладено договір відступлення прав вимоги, яким ПАТ "АКІБ" передало новому кредитору ТОВ "Кредитні ініціативи" право грошової вимоги за кредитним договором ОСОБА_3 від 21 травня 2007 року № 06-2.1/444.

Крім того, встановлено, що за договором про передачу прав за договорами забезпечення, ПАТ "АКІБ" передало ТОВ "Кредитні ініціативи" право за окремими договорами забезпечення, в тому числі за договором наступної іпотеки від 23 травня 2007 року.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору відступлення права вимоги (цесії), визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, у тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Разом з тим розділ І книги п'ятої ЦК України (435-15) регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо сторін у зобов'язанні.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У ч. 1 ст. 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, у порушення наведених норм права та вимог ст. ст. 214, 315 ЦПК України зазначене не врахував, не звернув увагу на те, що при укладенні договору про відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року сторони керувалися положеннями статей 512- 519 ЦК України.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Проте, суди у порушення ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України зазначене не врахували, не визначилися з характером спірних правовідносин, не перевірили доводів сторін як підтвердження, так і на заперечення вимог, належним чином не перевірили чи є наявні передбачені ст. ст. 203, 215 ЦК України підстави для визнання цього договору недійсним.

Крім того, визнаючи недійсним договір факторингу, укладений 17 грудня 2012 року між ПАТ "АКІБ" та ТОВ "Кредитні ініціативи", суди належним чином не перевірили, чи порушуються спірним договором факторингу права та законні інтереси ОСОБА_3 Встановлення зазначених обставин є необхідним для виконання вимог ст. 3 ЦПК України та ст. 15 ЦК України.

Враховуючи, що судом першої інстанції не встановлені фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, при ухваленні рішення були порушені норми матеріального та процесуального права, таке рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" задовольнити частково.

Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 07 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 25 лютого 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.