розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Зарічного відділу Державної виконавчої служби м. Суми Головного територіального управління юстиції в Сумській області, Сумського міського відділу Головного управління Національної поліції України в Сумській області, Сумської місцевої прокуратури, Генерального прокурора України. Державної казначейської служби України, треті особи: Конституційний Суд України, Верховна Рада України, про визнання дій дискримінаційними, незаконними та протиправними, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 2 червня 2016 року,

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до протоколу від 26 листопада 2010 року його було призначено на посаду голови громадської організації "Громадське об'єднання соціальних ініціатив учасників бойових дій та ветеранів військової служби та працівників силових відомств" (далі - громадська організація). 26 листопада 2012 року він надіслав лист до головного лікаря комунальної установи "Сумська обласна лікарня" за особистим підписом та підписами заступників голови громадської організації з вимогою припинення постійних погроз фізичною розправою та образ, які надходили у відношенні члена громадської організації ветерана війни, інваліда 2 групи ОСОБА_5 з боку працівника лікарні ОСОБА_6 Дізнавшись про вказаний лист, ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації. 22 березня 2013 року Зарічний районний суд м. Суми за вказаним позовом ухвалив рішення, яким інформацію, що викладена у його зверненні, визнано недостовірною та такою, що принижує честь і гідність та ділову репутацію ОСОБА_6 та зобов'язано громадську організацію у місячний строк з моменту набрання рішенням законної сили відкликати звернення.

24 вересня 2013 року від ОСОБА_6 до державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції надійшла заява про невиконання громадською організацією рішення суду. У подальшому державним виконавцем за невиконання вказаного рішення суду неодноразово виносились постанови про накладення на нього, як на голову організації, штрафу, однак цих постанов він не отримував.

Позивач також зазначав, що після отримання постанови про відкриття провадження у серпні 2013 року він звернувся до державного виконавця з письмовим клопотанням, в якому повідомив про неможливість виконання даного рішення у зв'язку з тим, що невірно вказана назва організації, а також те, що громадська організація є неприбутковою та не має особистого майна і коштів на рахунках. Однак державний виконавець ніяким чином не відреагував на це та не розглянув його клопотання. Після звернення до Головного управління Державної казначейської служби України 13 грудня 2013 року, ОСОБА_6 стало відомо, що у виконавчому листі також допущена помилка, однак рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 10 січня 2014 року у задоволенні заяви про виправлення помилки в рішенні суду їй було відмовлено.

25 жовтня 2013 року вказане виконавче провадження закінчено у зв'язку з тим, що виконати рішення без участі боржника неможливо і державним виконавцем було внесено подання правоохоронним органам про притягнення його, як боржника до кримінальної відповідальності.

Слідством його дії були кваліфіковані за ч. 2 ст. 382 КК України, як умисне невиконання судового рішення службовою особою та проведено розслідування кримінального провадження.

Після закінчення розслідування, справу було направлено до суду, однак вироком суду від 20 березня 2014 року його було виправдано за відсутністю в його діях складу злочину, вирок набрав законної сили.

Позивач зазначав, що внаслідок незаконного повідомлення про підозру та безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності, йому було завдано значних душевних страждань, які виразилися, зокрема, в руйнуванні життєвих планів, негативному впливі на його честь, гідність та ділову репутацію, погіршенні стосунків з правоохоронними органами. Крім того, у зв'язку з перенесеними душевними стражданнями погіршився його стан здоров'я.

З урахуванням зазначеного ОСОБА_4 просив:

визнати дискримінаційними дії Генерального прокурора України, органів ДВС, органів досудового розслідування в особі Сумського міського відділу Головного управління Національної поліції України в Сумській області, Сумської місцевої прокуратури, які полягають у внесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення вчинене ним за ст. 382 КК України;

визнати противоправними бездіяльність Генерального прокурора України та підлеглих йому прокурорів, яка полягала у нереагуванні на звернення ОСОБА_4 на ту обставину і той факт, що його намагались притягти до кримінальної відповідальності за нормами КПК України (4651-17) , який був прийнятий з порушенням процедури його прийняття коли менш як 56 народних депутатів України не виконуючи рішення Конституційного Суду України № 11-рп/1998 від 7 липня 1998 року (v011p710-98) у залі пленарних засідань Верховної Ради приймали КПК України (4651-17) і цією бездіяльністю ОСОБА_4 була нанесена значна моральна шкода;

визнати незаконними та протиправними дії Зарічного відділу ДВС м. Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області щодо внесення подання правоохоронним органам для притягнення його, як боржника до кримінальної відповідальності;

визнати противоправними дії Сумського міського відділу Головного управління Національної поліції України в Сумській області, щодо внесення відомостей про вчинене ним кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та щодо пред'явлення обвинувачення у скоєні злочину;

визнати противоправною бездіяльність Сумського міського відділу Головного управління Національної поліції України в Сумській області та Сумської місцевої прокуратури, яка полягала у тому, що ними не було закрито кримінальне провадження;

визнати незаконними дії Сумської місцевої прокуратури та Генерального прокурора України щодо підтримання у суді обвинувачення у кримінальній справі;

стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь моральну шкоду у розмірі 3 млн. грн.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 19 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 2 червня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 10 335 грн.

В іншій частині позову провадження закрито.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить змінити вказані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Інші учасники процесу судові рішення не оскаржили.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно застосувавши положення ст. 1176 ЦК України, Закону України "По порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов правильного висновку про те, що органами досудового слідства було незаконно повідомлено про підозру ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 382 КК України, вироком суду останній був виправданий і внаслідок цих дій позивачу завдано моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету.

Розмір моральної шкоди, стягнутий на користь позивача, визначений судом з урахуванням характеру, обсягу та тривалості моральних страждань, які зазнав позивач, стану його здоров'я, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Також суд правильно закрив провадження в частині позовних вимог ОСОБА_4 щодо визнання протиправними дій та бездіяльність Сумського міського відділу Головного управління Національної поліції України в Сумській області, Сумської місцевої прокуратури та Генерального прокурора України стосовно порушень норм КПК України (4651-17) , визнання бездіяльність Зарічного відділу ДВС м. Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області під час виконання судового рішення, оскільки такі вимоги не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, так як це спір з суб'єктом владних повноважень, а також в частині в частині кримінального провадження.