розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Прайм кепітал Груп", товариства з обмеженою відповідальністю "Фінанс Траст Груп", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шепелюк О.Г., про визнання договору іпотеки недійсним за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Фінанс Транс Груп", поданою його представником Болтіком Антоном Сергійовичем, на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 1 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 2 лютого 2016 року,

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 15 травня 2008 року між ним та АТ "Таврика" як управителем Фонду фінансування будівництва виду "А" об'єкта ТОВ "Інтер ВВ" укладений договір про участь у Фонді фінансування будівництва № 192/к нежитлового приміщення офісу АДРЕСА_1. Того ж дня між тими ж сторонами укладений кредитний договір, відповідно до умов якого він отримав 405 000 доларів США.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 15 травня 2008 року між ним та банком укладений договір іпотеки, за умовами якого він передав в іпотеку банку майнові права на нерухомість - нежитлове приміщення офісу АДРЕСА_1.

25 травня 2015 року між ПАТ "Банк "Таврика" та ТОВ "Факторингова компанія "Прайм кепітал Груп" укладений договір про відступлення права вимоги за кредитним договором, а 22 липня 2014 року договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки.

27 березня 2014 року на підставі договору про відступлення права вимоги ТОВ "Факторингова компанія Прайм кепітал Груп" уступило права вимоги за вказаними кредитним і іпотечним договорами ТОВ "Фінанс Транс Груп".

З огляду на те, що на момент укладення договору іпотеки майнові права на окремі приміщення у житловому будинку не могли бути предметом іпотеки, просив про задоволення позову.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 1 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 2 лютого 2016 року, позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір іпотеки, укладений між ОСОБА_1 та АБ "Таврика" 15 травня 2008 року.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 1 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 2 лютого 2016 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

За змістом ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні судів першої та апеляційної інстанції чи відкинуті ними, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу та про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що договір іпотеки суперечить положенням Закону України "Про іпотеку" (898-15) (у редакції, яка була чинною на момент укладення спірного договору), що є підставою для визнання його недійсним.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 1 липня 2015 року та ухвала Апеляційного суду міста Києва від 2 лютого 2016 року постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінанс ТрансГруп", подану його представником Болтіком Антоном Сергійовичем, відхилити.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 1 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 2 лютого 2016 року залишити без змін.