розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до виконавчого комітету Тернопільської міської ради про визнання права на приватизацію житлового приміщення у гуртожитку, за касаційною скаргою виконавчого комітету Тернопільської міської ради на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 16 червня 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до виконавчого комітету Тернопільської міської ради про визнання права на приватизацію житлового приміщення у гуртожитку.

Посилалася на те, що 01 жовтня 2002 року на законних підставах вселилась у зазначену кімнату гуртожитку та проживає у ній по даний час. Маючи намір її приватизувати, вона звернулася із відповідною заявою у відділ квартирного обліку та нерухомості Тернопільської міської ради. Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 06 травня 2015 року № 384 у передачі в приватну власність спірного жилого приміщення їй відмовлено у зв'язку з тим, що у її сім'ї є інше житло, а саме її чоловіку належить на праві приватної власності житловий будинок по АДРЕСА_2 Зборівського району Тернопільської області. Посилаючись на те, що її право на приватизацію житла порушено, оскільки цей будинок її чоловік набув у порядку приватизації, відтак він є його особистою власністю, а вона іншого житла не має, позивачка просила її вимоги задовольнити.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 11 травня 2016 року позовні вимоги задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право на приватизацію житлового приміщення - кімнати № 119 у гуртожитку по АДРЕСА_1.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 25 травня 2016 року внесено в рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 травня 2016 року виправлення в другому абзаці резолютивної частини номера кімнати в гуртожитку по АДРЕСА_1, на яку за ОСОБА_4 визнано права на приватизацію, - з № 119 на № 199.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 16 червня 2016 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 травня 2016 рокузалишено без змін.

У касаційній скарзі виконавчий комітет Тернопільської міської ради просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судового рішення в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив із обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 01 жовтня 2002 року між ОСОБА_5 та ЖКК ВАТ "Тернопільбуд" було укладеного договір, відповідно до умов якого ОСОБА_5 тимчасово виділено в гуртожитку кімнату для проживання сім'ї в складі 1 особи. Поселення в гуртожиток відбулося згідно з направленням житлово-комунальної контори ВАТ "Тернопільбуд", відповідно до якого ОСОБА_5 направлено на тимчасове поселення в гуртожиток, що знаходиться по АДРЕСА_3 (а. с. 5-6).

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1, 24 вересня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб, про що зроблено актовий запис № 1590 Відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_6.

З довідки від 14 січня 2015 року № 79, виданої ЖКК ТОВ "Тернопільбуд", вбачається, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована АДРЕСА_3 та займає житлову площу 16,9 кв.м., яка складається з однієї кімнати на 5-му поверсі. Дата реєстрації ОСОБА_4 за значеною адресою - 16 жовтня 2002 року.

Відповідно до довідки від 14 січня 2015 року № 78 про склад сім'ї наймача ізольованої квартири та займані ним приміщення, у квартирі АДРЕСА_1 мешкає та має право на житло на момент введення в дію Закону України "Про приватизацію Державного житлового фонду" (2482-12) ОСОБА_4 Дата її реєстрації за зазначеною адресою - 16 жовтня 2002 року.

Актом обстеження житлових умов заявника № 77, складеним 15 січня 2015 року комісією в складі техніка наглядача ОСОБА_7, майстра ОСОБА_8, паспортиста ОСОБА_9, установлено, що ОСОБА_4 проживає АДРЕСА_3 з 16 жовтня 2002 року. їй виділено одну кімнату на п'ятому поверсі гуртожитку площею 16,9 кв.м. Будинок належить ЖКК ТОВ "Тернопільбуд". Особовий рахунок відкритий на ОСОБА_4

17 березня 2015 року позивач звернулася до Тернопільського міського голови ОСОБА_10 з письмовою заявою про передачу їй у приватну власність жилого приміщення в гуртожитку, яке вона займає на умовах найму.

Як убачається з листа виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 2925/06 від 12 травня 2015 року, рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 06 травня 2015 року № 384 затверджено рішення міської комісії із забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків щодо відмови у передачі ОСОБА_4 у власність жилого приміщення № 199 в гуртожитку за адресою АДРЕСА_1, у зв'язку із наявністю у її сім'ї іншого жила, а саме житлового будинку по АДРЕСА_2 Зборівського району Тернопільської області, що не дає права здійснити приватизацію у відповідності до ст. 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

Відповідно до рішення № 384 виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 06 травня 2015 року № 384 затверджено протокол № 5 засідання міської комісії із забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків від 16 квітня 2015 року.

З витягу з протоколу № 5 засідання міської комісії із забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків від 16 квітня 2015 року, слідує, що при розгляді заяви ОСОБА_4 з приводу надання дозволу на приватизацію встановлено, що документи на поселення відсутні (копія ордера про надання жилої площі або копія договору найму жилої площі у гуртожитку), є лише копія договору від 01 жовтня 2002 року про тимчасове поселення. Чоловік ОСОБА_4 є власником житлового будинку в с. Хомівка. Вирішено: рекомендувати виконавчому комітету Тернопільської міської ради відмовити ОСОБА_4 у передачі у власність займаного жилого приміщення в гуртожитку у зв'язку з наявністю у сім'ї іншого житла.

Судом встановлено, що згідно з інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно, індексний номер 32580799 від 23 січня 2015 року, житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 Зборівського району Тернопільської області 21 червня 2011 року зареєстрований на праві приватної власності за ОСОБА_6

Актом обстеження житлового будинку по АДРЕСА_2 Зборівського району Тернопільської області від 21 серпня 2015 року, складеного комісією в складі секретаря виконавчого комітету Мшанецької сільської ради ОСОБА_11, спеціаліста сільської ради ОСОБА_12, депутата сільської ради ОСОБА_13, установлено, що ОСОБА_6 за вказаною адресою зареєстрований, але не проживає. Житловий будинок, який належить ОСОБА_6, побудований до 1939 року, загальна площа житлового будинку 52,2 кв. м, матеріали стін - глина, покритий оцинкованим залізом, житловий будинок не газифікований, електрична енергія підведена. В даному житловому будинку ніхто не проживає. Будинок аварійний, не придатний для житла та не підлягає ремонту.

Статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" визначено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до ст. 2 цього Закону до об'єктів приватизації, серед інших, віднесено житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції).

Згідно з ч. 1 ст. 3 зазначеного Закону приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.

Відповідно до ч. 3 статті 9 Житлового кодексу України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Частиною 5 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачено, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які тривалий час на законних підставах проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, врегульовані Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (500-17) , відповідно до ст. 1 якого сфера дії цього Закону поширюється на громадян, які не мають власного житла, більше п'яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них.

Сфера дії Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (500-17) поширюється на гуртожитки, які є об'єктами права державної та комунальної власності.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_6 право приватної власності на житловий будинок та господарські будівлі по АДРЕСА_2 Зборівського району Тернопільської області набув внаслідок безоплатної передачі йому цього будинку рішенням № 4 виконавчого комітету Мшанецької сільської ради від 17 січня 2008 року, - до його одруження із ОСОБА_4, яка не приймала участі у набутті у власність ОСОБА_6 даного будинку. Житловий будинок по АДРЕСА_2, не придатний для проживання, не є житлом у розумінні ст. 379 Цивільного кодексу України.

У витягу з протоколу № 5 засідання міської комісії із забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків від 16 квітня 2015 року, зазначено, що гуртожитки за рядом адрес у м. Тернополі, в тому числі гуртожиток по АДРЕСА_1 прийняті в комунальну власність міста згідно рішення Тернопільської міської ради від 12 червня 2014 року. Поселення мешканців зазначених гуртожитків проводилось згідно договорів та направлень житлово-комунальної контори "Тернопільбуд-ЛТД".

З пункту 5 укладеного між ОСОБА_4 та ВАТ "Тернопільбуд" договору від 01 жовтня 2002 року вбачається, що він може бути розірваним і наймач виселений з гуртожитку у випадку розриву з ним трудових відносин або несвоєчасної оплати.

Судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази про розірвання даного договору чи примусове виселення ОСОБА_4 з гуртожитку.

З витягу з протоколу № 5 засідання міської комісії із забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків від 16 квітня 2015 року, вбачається, що виконавчому комітету Тернопільської міської ради рекомендовано відмовити ОСОБА_4 у передачі у власність займаного жилого приміщення в гуртожитку у зв'язку з наявністю у сім'ї іншого житла. Хоч у зазначеному протоколі констатовано відсутність у ОСОБА_4 ордера або договору найму, однак ці обставини не стали підставою рекомендації відмовити їй у приватизації житлового приміщення в гуртожитку. Натомість, серед підстав відмови вказано лише одну - наявність у сім'ї іншого житла.

Суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України) дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки позивачка ОСОБА_4 не має власного житла, правомірно проживає та користується гуртожитком, зареєстрована та проживає в ньому більше 5 років, гуртожиток перебуває у комунальній власності, а тому має право на приватизацію кімнати № 199 у гуртожитку по АДРЕСА_1 в м. Тернополі.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 травня 2016 року та ухвали апеляційного суду Тернопільської області від 16 червня 2016 року, оскільки судові рішення законні та обґрунтовані.

Доводи касаційної скарги не дають підставі для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу виконавчого комітету Тернопільської міської ради відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 16 червня 2016 року залишити без змін.