розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2016 року,

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості у розмірі 92768,86 грн. за кредитним договором № РУНОАШІЗ12308 від 25 червня 2007 року та стягнути солідарно судові витрати.

Посилалося на те, що за вказаним кредитним договором ОСОБА_4 отримав від банку кредит у сумі 44 380 грн зі сплатою за користування ним відсотків у розмірі 16,08 % на рік, з кінцевим терміном повернення кредиту 25 червня 2012 року, проте в порушення умов договору свої зобов'язання належним чином не виконав, що стало підставою для звернення до суду.

З метою забезпечення виконання вимог кредитного договору, між позивачем та ОСОБА_5 укладено договір поруки № РУНОАШІЗ 12308 від 25 червня 2007 року.

Оскільки вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, що були пред'явлені позивачем до відповідачів, виконані належним чином не були. Позивач, посилаючись на ст. ст. 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України просить стягнути солідарно із відповідачів заборгованість, яка виникла станом на 12 червня 2015 року в розмірі 92 768, 86 грн. та судові витрати.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2016 року в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2016 рокурішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ПАТ КБ "Приватбанк" - Сокуренко Н.В. просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків та пені в межах позовної давності та ухвалити нове рішення у вказаній частині про задоволення позовних вимог, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судового рішення в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що порушене право позивача не підлягає захисту у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до кредитного договору № PVH0AU01312308 від 25 червня 2007 року ОСОБА_7 отримав кредит у сумі 44 380 грн зі сплатою за користування кредитними коштами відсотків у розмірі 16,08 % на рік, з кінцевим терміном повернення кредиту 25 червня 2012 року. Кредит було надано позивачем відповідачу на придбання автомобіля ВАЗ 21107 (а. с. 13-15).

З метою забезпечення виконання вимог кредитного договору, між позивачем та ОСОБА_5 укладено договір поруки № PVH0AU01312308 від 25 червня 2007 року (а. с. 16).

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору щодо повернення кредиту, сплати відсотків та неустойки, заборгованість станом на 25 жовтня 2010 року склала 55 770,78 грн.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2011 року стягнуто із позичальника на користь позивача заборгованість за кредитним договором № PVH0AU01312308 від 25 червня 2007 року в розмірі 55 770 грн.78 коп. (а. с. 4, 54), тому позивач зазначав, що в новому розрахунку заборгованості станом на 12 червня 2015 року вже врахована сума, яка стягнута за цим рішенням. Позивачем не надано суду доказів про виконання вказаного рішення.

За розрахунком, доданим позивачем до позову, станом на 12 червня 2015 року заборгованість позичальника за кредитним договором становить 148 539,64 грн, яка складається із наступного: заборгованість за кредитом - 37 337,10 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом - 45 227,09 грн, заборгованість по комісії за користуванням кредитом - 1 648,92 грн, пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 64 326,53 грн. Від цієї суми заборгованості позивачем віднімається сума, яка стягнута рішенням суду 55 770,78 грн і різниця становить 92 768,86 грн. (а. с. 5 - 7).

Судом встановлено, що згідно п. 7.1 кредитного договору строк дії із 25 червня 2007 року по 25 червня 2012 року. Договір поруки згідно п. 16 договору поруки діє з 25 червня 2007 року по 25 червня 2012 року.

Відповідачі звернулися до суду з заявами про застосування строку позовної давності, оскільки відповідно до умов кредитного договору та договору поруки строк виконання ними зобов'язання перед позивачем закінчився 25 червня 2012 року, відповідно строк позовної давності закінчився 26 червня 2015 року.

Позовна давність за ст. 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Йдеться про те, що протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом.

За договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Згідно з ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. В законі не передбачено, які саме дії зобов'язаної особи слід розцінювати як такі, що свідчать про визнання боргу чи іншого обов'язку, проте судова практика виходить із того, що вчиненням дій. які свідчать про визнання боргу є часткове виконання зобов'язання, сплата процентів, нарахованих на основну суму боргу, вимога здійснити зарахування зустрічної вимоги тощо.

У зв'язку зі спливом строку позовної давності по тілу кредиту, не можуть бути стягнуті і відсотки за користування ним, оскільки відсутня база їх нарахування, а подальше здійснення банком такого нарахування не має правового значення.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Статтями 253, 254 ЦК України визначено початок перебігу строку та закінчення строку, а ч. 1 ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України) встановив, що строк дії укладеного договору був визначений до 25 червня 2012 року, та умови договору від 25 червня 2007 року сторонами не змінювалися. Крім того, із наданих до суду розрахунків встановлено, що останні платежі відповідач здійснив у 2009 році, а у березні 2010 року у нього був вилучений автомобіль, на придбання якого надаватись кредитні кошти, і у травні 2010 року цей автомобіль був проданий. Вказані обставини встановлені і рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2011 року. Однак, банк звернувся до суду із позовом лише 30 вересня 2015 року, тобто, після спливу позовної давності, а тому суд першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2016 року та ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2016 року, оскільки судові рішення законні та обґрунтовані.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.