розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів на повнолітню доньку, яка продовжує навчання, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 11 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 31 травня 2016 року,

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з указаним позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_5 на її користь аліменти на повнолітню доньку ОСОБА_6, яка продовжує навчання, у розмірі 4 000 грнщомісячно до закінчення навчання.

На обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2014 року розірвано укладений між нею та відповідачем шлюб, стягнуто з ОСОБА_5 аліменти на двох неповнолітніх дітей в розмірі 1 300 грн. щомісячно, розмір яких відповідно до рішення цього ж суду від 26 січня 2016 року збільшено до 2 500 грн щомісячно.

Позивачка зазначала, що старша донька ОСОБА_6, яка ІНФОРМАЦІЯ_1 року досягла повноліття, є студенткою денної форми навчання у Львівському національному університеті імені Івана Франка.

Посилаючись на те, що у зв'язку із навчанням донька потребує матеріальної допомоги, яку відповідач має змогу надавати, оскільки працює за кордоном та має значний дохід, ОСОБА_4 просила задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 11 квітня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти у твердій грошовій сумі на повнолітню дочку ОСОБА_6, що продовжує навчання, у розмірі 1 500 грн щомісячно, починаючи з 08 лютого 2016 року і до закінчення навчання у Львівському національному університеті імені Івана Франка на факультеті міжнародних відносин, тобто до 30 червня 2019 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 31 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 11 квітня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 199 СК України передбачений обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Згідно зі ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позовні вимоги, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, врахували роз'яснення, викладені у п. 20 Постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) , дійшовши обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача обов'язку сплати аліментів на повнолітню доньку, яка продовжує навчання, визначивши їх розмір у твердій грошовій сумі та виходячи з можливості відповідача надавати таку матеріальну допомогу.

При цьому апеляційним судом вмотивовано відхилено наданий відповідачем до суду апеляційної інстанції медичний звіт про підтвердження його тимчасової непрацездатності в Іспанії від 19 травня 2016 року, який виданий після рішення суду інстанції, оскільки такий не свідчить про постійне захворювання відповідача, яке перешкоджає ОСОБА_5 сплачувати аліменти, та з якого вбачається, що відповідач має соціальне страхування та значиться в довідці як працівник.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 11 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 31 травня 2016 року залишити без змін.