розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про визнання правочину удаваним, застосування наслідків недійсності правочину, за касаційною скаргою ОСОБА_4, подану його представником ОСОБА_6, на рішення апеляційного суду Львівської області від 21 липня 2016 року,

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5.) про визнання правочину удаваним, застосування наслідків недійсності правочину.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 16 червня 2007 року між ним та ФОП ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Кіселичник І.М., згідно умов якого ОСОБА_4 було відчужено житловий будинок АДРЕСА_1 за 62 051 грн.

Також між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 04 листопада 2008 року укладено два попередніх договори купівлі-продажу житлового приміщення, реєстр № 1614 та № 1615, предметом яких є укладення у майбутньому основних договорів купівлі-продажу квартир у строк не пізніше 20 грудня 2009 року.

За умовами договору № 1614 сторони домовились про продаж ФОП ОСОБА_5 - ОСОБА_9 квартири АДРЕСА_2 за 126 440 грн.

За умовами договору № 1615 сторони домовились про продаж ФОП ОСОБА_5 - ОСОБА_9 квартири АДРЕСА_3, Львівської області за 118 030 грн.

Вказував, що насправді при підписанні договору купівлі-продажу від 16 червня 2007 року він не отримував від ОСОБА_5 62 051 грн за проданий будинок та земельну ділянку, натомість останній зобов'язувався передати йому квадратні метри житлової площі у майбутньому новозбудованому будинку по АДРЕСА_4

ОСОБА_4 зазначав, що ОСОБА_5 своїх зобов'язань перед ним не виконав, натомість на незавершене будівництво за адресою:

АДРЕСА_2 накладено арешти державною виконавчою службою.

Позивач вважав, що договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, укладений 16 червня 2007 року між ним та відповідачем є удаваним правочином, оскільки вчинявся з метою приховування іншого правочину - договору міни земельної ділянки на створення у майбутньому квартир, а тому просив позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від

17 березня 2016 року позовні вимоги задоволено. Визнано удаваним та недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, укладений між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_4 16 червня

2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Кіселичник І.М. зареєстрований за № 970, скасовано його та застосовано наслідки недійсності правочину. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на житловий будинок АДРЕСА_5 Львівської області. Скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий Трускавецькою міською радою 15 серпня 2007 року, зареєстрований на праві власності за ОСОБА_5 про що внесено запис в книгу записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею та договору купівлі-продажу землі за № 010844600084 в частині права власності на земельну ділянку площею 0,0656 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_4, виданий на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, 16 червня 2007 року, реєстровий № 970 та скасовано запис про право власності. Визнано за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку загальною площею 0,0656 га по АДРЕСА_4 яка належала йому на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 14 червня 2007 року та зареєстрованого в книзі записів актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010744600052 кадастровий № НОМЕР_2. Скасовано записи про накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_4 земельну ділянку АДРЕСА_4 кадастровий № НОМЕР_3.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням першої інстанції, ОСОБА_10 звернувся з апеляційною скрагою.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 21 липня 2016 року рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 17 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду Львівської області від

21 липня 2016 року та залишити в силі рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 17 березня 2016 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судового рішення в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки укладений 16 червня 2007 року є удаваним правочином, оскільки вчинявся позивачем та відповідачем з метою приховати інші правочини, які мали бути укладені між ними у порядку визначеному Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (978-15) . При цьому, суд першої інстанції вказав, що по суті між сторонами 16 червня 2007 року було укладено договір міни земельної ділянки на створення у майбутньому квартир.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відсутності підстав вважати, що договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки є удаваним правочином. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що визнання ФОП ОСОБА_5 позовних вимог, порушує права та інтереси третіх осіб.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 16 червня 2007 року між ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу який посвідчений приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Кіселичник І.М. згідно умов якого ОСОБА_4 продав ОСОБА_5 житловий будинок АДРЕСА_4

Згідно п.2.1. договору, продаж земельної ділянки та житлового будинку за домовленістю сторін вчинено за 62 051 грн (ціна продажу земельної ділянки становить 45 674 грн, ціна продажу житлового будинку становить 16 377 грн). Своїми підписами під цим договором ОСОБА_4 підтвердив факт повного розрахунку за продану ним земельну ділянку та житловий будинок і відсутності щодо покупця (ФОП ОСОБА_5.) будь-яких претензій фінансового характеру.

Пунктом 4 спірного договору сторони підтвердили, що договір не носить характер уявного та удаваного правочину. Обсяг дієздатності сторін перевірено нотаріусом.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Як зазначено у п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , за удаваними правочинами (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки в тому випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) спірну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що укладаючи 16 червня 2007 року оспорюваний договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5, обумовили ціну та предмет договору, а продавець підтвердив факт повного розрахунку з боку покупця та відсутністю претензій. При цьому сторони обумовили ціну та предмет договору при укладенні нотаріально посвідчених попередніх договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 04 листопада 2008 року № 1614 та № 1615.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 28 лютого 2012 року по справі № 2/1324-405/11 було задоволено позов ОСОБА_10 до ФОП ОСОБА_5 про стягнення коштів у розмірі 362 785,20 дол. США у зв'язку з невиконанням умов попередніх договорів.

Зазначене рішення суду було частково переглянуте 30 травня 2012 року апеляційним судом Львівської області, й суму заборгованості ФОП ОСОБА_5 перед ОСОБА_10 визначено у гривнях в розмірі 1 813 927 грн 50 коп.. Рішення судів набрали законної сили.

При провадженні виконавчих дій з приводу примусового виконання рішення апеляційного суду Львівської області від 30 травня 2012 року постановою державного виконавця Трускавецького міського управління юстиції від при примусовому виконанні виконавчого листа № 2/1324-405 від 11 червня 2012 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_5 в межах суми стягнення, в тому числі на незавершене будівництво житлового будинку із земельною ділянкою площею 0,1056 га, кадастровий № НОМЕР_3, за адресою: АДРЕСА_4

09 лютого 2016 року ОСОБА_10 пред'явлено для виконання виконавчий лист виданий Галицьким районним судом Івано-Франківської області 08 лютого 2016 року по справі № 2/341/541/15 про стягнення з ФОП ОСОБА_5 на користь ОСОБА_10 1 524 176 грн 41 коп.

Обидва виконавчі провадження об'єднані та визначено загальний борг в розмірі 3 338 103 грн 91 коп.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України) встановив, що відсутність підстав визнання спірного договору купівлі-продажу удаваним. Крім того, встановив, що виконавчі дії з примусової реалізації арештованого майна не можуть бути проведеними, оскільки на підставі оскаржуваного рішення суду скасовано право власності ФОП ОСОБА_5 на житловий будинок та земельну ділянку площею 0,1056 га. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що визнання ФОП ОСОБА_5 позову порушує права та інтереси третіх осіб - зокрема апелянта ОСОБА_10, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.