розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про розірвання кредитного договору, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 18 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 21 червня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив розірвати договір про надання відновлювальної кредитної лінії від 15 травня 2007 року № 074-22-05/07, додаткову угоду від 06 березня 2009 року № 1 та додаткову угоду від 17 вересня 2010 року № 2 до договору, укладених між ним та акціонерним комерційним банком "Укрсоцбанк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі -ПАТ "Укрсоцбанк", банк), про надання кредиту в межах максимального ліміту заборгованості до 255 937 швейцарських франків, зі сплатою 9,5 % річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 14 травня 2017 року.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що відповідач істотно порушив умови зазначеного кредитного договору, надавши йому кредит у меншому розмірі, аніж це передбачено договором, а саме: замість передбачених 255 937 швейцарських франків банк надав йому кредит на суму 237 485 швейцарських франків, з яких, як було встановлено пізніше, він отримав лише 167 785 швейцарських франків.

Крім того позивач вказував, що банком несвоєчасно та не в повній мірі були проведені зарахування сплачених них за кредитним договором грошових коштів, що призвело до нарахування йому до сплати додаткових платежів.

Посилаючись на те, що зазначені обставини були встановлені та виявлені лише у 2015 році під час судового розгляду іншої цивільної справи за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та зазначивши, що допущені відповідачем порушення є істотними і внаслідок таких він не отримав усієї суми коштів, на яку розраховував при укладенні договору, ОСОБА_4 просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 18 квітня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 21 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 18 квітня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, виходили з того, що позивачем не доведено допущення відповідачем істотного порушення умов договору, що призвело до спричинення йому шкоди та позбавляло б останнього того, на що він розраховував при укладенні кредитного договору; при цьому врахували, що неотримання позичальником кредитних коштів у розмірі максимального ліміту не суперечить умовам договору та не свідчить про їх порушення другою стороною-позикодавцем, оскільки видача коштів саме у такому розмірі не є обов'язком банку, у зв'язку із чим дійшли обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для розірвання договору про надання відновлювальної кредитної лінії та додаткових угод до вказаного договору.

Судом апеляційної інстанції також вмотивовано відхилено доводи заявника про порушення банком умов п. 2.4 договору, а саме несвоєчасного зарахування відповідачем здійснених ним платежів, оскільки вказані обставини не підтверджують заподіяння шкоди останньому, внаслідок якої позивач значною мірою позбавився того, на що розраховував при укладенні договору.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

З огляду на вищевикладене та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ