розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватного підприємства "Антей" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Вознесенівської сільської ради, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 про визнання доручення, майнових сертифікатів, договорів купівлі-продажу недійсними, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05 червня 2015 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 04 листопада 2015 року,

У листопаді 2012 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватне підприємство "Антей" (далі - ПП "Антей") звернулися до суду з указаним позовом, який під час розгляду справи уточнили, та остаточно просили:

- визнати недійсними доручення, посвідчені Вознесенською сільською радою 11 травня 2005 року на ім'я ОСОБА_7 на розпорядження та продаж майнових сертифікатів від імені ОСОБА_8, ОСОБА_13, ОСОБА_16, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_17;

- визнати недійсними майнові сертифікати, а саме сертифікат № НОМЕР_3 вартістю 6 800 грн на ім'я ОСОБА_8, сертифікат № НОМЕР_1 вартістю 4 497 грн на ім'я ОСОБА_18, сертифікат № НОМЕР_2 вартістю 6 200 грн на ім'я

ОСОБА_16, сертифікат № НОМЕР_6 вартістю 5 700 грн на ім'я ОСОБА_10, сертифікат № НОМЕР_4 вартістю 3 800 грн на ім'я ОСОБА_9, сертифікат № НОМЕР_5 вартістю 5 555 грн на ім'я ОСОБА_11, сертифікат № НОМЕР_7 вартістю 4 780 грн на ім'я ОСОБА_14, сертифікат № НОМЕР_8 вартістю 7 000 грн, на ім'я ОСОБА_15, придбані ОСОБА_6;

- визнати недійсними договори купівлі-продажу права на майнові паї, укладені 12 листопада 2005 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6, а саме: № 1310 від імені ОСОБА_9, № 3108 від імені ОСОБА_10, № 3104 від імені ОСОБА_11, № 3106 від імені ОСОБА_16, № 3123 від імені ОСОБА_18, № 3115 від імені ОСОБА_14 та № 31Г від імені ОСОБА_15

На обґрунтування позовних вимог позивачі посилалися на те, що 06 листопада 2003 року ОСОБА_19 подарувала свій майновий пай ОСОБА_4 на підставі договору дарування № 11319, однак 12 листопада 2005 року між представником за дорученням від ОСОБА_19 - ОСОБА_20 та ОСОБА_21 було укладено договір купівлі-продажу того ж самого майнового паю.

Посилаючись на те, що на даний час ОСОБА_4 як власник майнового паю фактично не може користуватися та розпоряджатися власним майном, оскільки існують договори купівлі-продажу, які перешкоджають йому у здійсненні права власності, позивачі просили задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 04 листопада 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_5, до якої приєдналося ПП "Антей", задоволено частково.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05 червня 2015 року змінено, виключено з рішення посилання на пропуск позовної давності як на підставу відмови у позові.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, мотивуючи свої доводи порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

За вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Питання щодо виділення в натурі частки в майні колективного сільськогосподарського підприємства врегульовано Законом України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (2114-12) , Указом Президента України від 29 січня 2001 року № 62 "Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки" (62/2001) , постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177 "Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки" (177-2001-п) , Порядком розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62 (z0305-01) .

Порядком визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення (п. п. 13, 14) визначено, що право на пай засвідчується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат), який видається сільською селищною або міською радою.

У разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування видається нове свідоцтво.

Для отримання нового свідоцтва у разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування до сільської, селищної або міської ради подаються посвідчені в установленому порядку копії відповідної цивільно-правової угоди або копія свідоцтва про право на спадщину, попереднє свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства. Після отримання зазначених документів сільська, селищна або міська рада вносить відповідні зміни до списку осіб, які мають право на майновий пай підприємства, та анулює попереднє свідоцтво, про що робиться запис у книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства.

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених статтею 203 ЦК України.

Однак, статтею 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що на час укладення оспорюваних правочинів процедура переходу права на майновий пай після укладення договору дарування ОСОБА_4 відповідно до вимог вказаного вище Порядку завершена не була, у зв'язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, заявлених на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України; при цьому судом також враховано, що ОСОБА_5 та ПП "Антей" не були учасниками правовідносин, пов'язаних з видачею та отриманням ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 сертифікатів на майнові паї членів КСП "Нива", або їх довірителями за довіреностями, або стороною у договорах купівлі-продажу прав на майнові паї у пайовому фонді майна КСП"Нива", укладеними ОСОБА_7 від їх імені з ОСОБА_6

При цьому суд, дійшовши висновку про безпідставність заявленого позову, одночасно відмовив у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позовної давності.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції та виключаючи з нього посилання на пропуск позовної давності як на підставу відмови у позові, а в іншій частині вмотивовано погоджуючись із висновками місцевого суду, який на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, врахував роз'яснення, викладені в абз. 3 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , дійшовши обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування ст. ст. 257, 267 ЦК України, оскільки позивачами не доведено наявності у них права такої вимоги до відповідачів.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами першої та апеляційної інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції в незміненій частині та суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області

від 05 червня 2015 року в частині, яка не змінена судом апеляційної інстанції, та рішення апеляційного суду Запорізької області від 04 листопада 2015 року залишити без змін.