Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
Мазур Л.М., Завгородньої І.М., Попович О.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ спільного майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2016 року,
в с т а н о в и л а:
У травні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, який уточнила під час розгляду справи, та остаточно просила
- встановити факт проживання з ОСОБА_5однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 06 жовтня 1998 року по 11 квітня 2014 року;
- провести поділ спільного майна подружжя шляхом виділу їй 1/2 частини земельної ділянки площею 0,05 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1; 1/2 частини будинку загальною площею 80 кв. м за вказаною адресою та 1/2 частини будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 230 кв. м.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилалася на те, що з 06 жовтня 1988 року по 29 березня 1996 року та з 05 січня 1999 року по 21 липня 2005 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, а фактично однією сім'єю вони проживали з 06 жовтня 1988 року по 11 квітня 2014 року.
Позивачка вказувала, що розірвання шлюбу було фіктивним, після розірвання шлюбу вони з ОСОБА_5 проживали разом, придбали за спільні грошові кошти: земельну ділянку площею 0,05 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 та будинок загальною площею 80 кв. м за цією ж адресою, почавши будувати будинок по АДРЕСА_1, який вже фактично добудовано, але не оформлено право власності та не введено його в експлуатацію; при цьому вказувала, що факт спільного проживання підтверджується показами свідків, спільними поїздками на відпочинок, реєстрацією за адресою будинку, спільним придбанням автомобіля.
Посилаючись на те, що відповідач заперечував її право на 1/2 спільно набутого майна під час спільного проживання, ОСОБА_4 просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у період з 22 липня 2005 року по 11 квітня 2014 року.
Визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності по Ѕ частини набутого за час спільного проживання за кожним, а саме: земельної ділянки площею 0,05 га, яка знаходиться в м. Івано-Франківську по вул. Олесницького, 16; будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 80 кв. м; та будівельних матеріалів, що були використані в процесі будівництва незавершеного будинку (з виконаним об'ємом робіт) загальною площею 252,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 837 453 грн 50 коп.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII"Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції або направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї ОСОБА_4, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачкою не доведено факт проживання з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і не доведено придбання спірного майна під час шлюбу або спільного проживання як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, так і за спільні кошти.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановив характер правовідносин сторін у справі, застосувавши норми матеріального права, які їх регулюють, врахував та оцінив покази усіх свідків, факт відчуження у 2005 році спільної квартири та придбання земельної ділянки і будинку у 2005 році, реєстрацію сторін за адресою цього будинку і їх спільне проживання у ньому з 2006 року по квітень 2014 року, у зв'язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для встановлення факту проживання однією сім'єю сторін у період з 22 липня 2005 року по 11 квітня 2014 року.
При цьому апеляційний суд, встановивши, що спірне майно придбане сторонами внаслідок спільної праці, вмотивовано визнав за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності по Ѕ частини майна, набутого за час спільного проживання, за кожним, а саме: земельної ділянки, будинку загальною площею 80 кв. м та будівельних матеріалів, що були використані в процесі будівництва незавершеного будинку (з виконаним об'ємом робіт) загальною площею 252,3 кв. м, вартістю 837 453 грн 50 коп., визначеною з урахуванням висновку оціночно-будівельної експертизи від 30 вересня 2015 року № 0008/09/2015.
Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.
На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів:
Л.М. Мазур
І.М. Завгородня
О.В.Попович