розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Орган опіки та піклування Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_5, на заочне рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 22 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 25 грудня 2015 року,

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, у якому просила:

- розірвати шлюб між нею і ОСОБА_4, зареєстрований 15 травня 2008 року відділом РАЦС Карлівського районного управління юстиції Полтавської області;

- визначити місце проживання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з нею;

- стягнути з ОСОБА_4 аліменти на дітей у розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення донькою повноліття.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилалась на те, що 15 травня 2008 року вона уклала шлюб із ОСОБА_4, від якого сторони мають двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з чоловіком, та доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка проживає з нею.

Посилаючись на те, що спільне сімейне життя протягом останніх трьох років поступово погіршувалось, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин, а також зазначаючи, що відповідач насильно забрав у неї сина і погрожував забрати доньку, проте обоє дітей повинні проживати разом з нею, ОСОБА_3 просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заочним рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 22 липня 2015 року позов задоволено.

Розірвано шлюб, зареєстрований 15 травня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Карлівського районного управління юстиції Полтавської області між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, актовий запис № 30.

Залишено після розірвання шлюбу позивачці прізвище "ОСОБА_3".

Визначено місце проживання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір'ю ОСОБА_3

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на дітей: сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходку) щомісячно, починаючи з 12 травня 2015 року і до досягнення аповноліття старшої дитини, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць та в частині визначення місця проживання дітей допущено до негайного виконання.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 25 грудня 2015 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилено, заочне рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 22 липня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили із відсутності будь-яких виняткових обставин, які б давали підстави для розлучення малолітніх дітей з матір'ю, а тому дійшли висновку про наявність правових підстав для визначення місця проживання дітей з матір'ю ОСОБА_3 та стягнення з ОСОБА_4 аліментів на них у розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку щомісячно.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено із дотриманням норм матеріального і процесуального права з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 05 травня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, що підтверджується доданою копією свідоцтва про шлюб від 08 травня 2015 року серії НОМЕР_1 (а. с. 5, т. 1), від якого сторони мають двох дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 6, 7, т. 1).

Згідно із довідкою виконавчого комітету Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області ОСОБА_3 зареєстрована та проживає в АДРЕСА_2 (а. с. 8).

Відповідно до акту оцінки потреб сім'ї від 19 травня 2015 року, складеного районним центром соціальних служб для сім'ї та молоді, в помешканні позивачки створені належні умови для проживання обох дітей. Під час обстеження в будинку проживали мати з донькою, син проживав у батька. Мати знаходилась у декретній відпустці по догляду за дитиною. Її психоемоційний стан визначено як стабільний (а. с. 32-33, т. 1).

Згідно із договором оренди майна від 15 червня 2015 року відповідач винаймає квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до висновку Служби у справах дітей Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, рекомендовано визначити місце проживання малолітніх дітей з матір'ю, за їх адресою реєстрації, а саме: АДРЕСА_2 (а. с. 193-195, т. 1).

За приписами ст. 141 СК України права та обов'язки матері та батька щодо дитини є рівними незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Частинами 1, 2 ст. 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно із принципом 6 Декларації прав дитини (995_384) , прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Виходячи з аналізу вказаних норм матеріального права, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, проте врахувавши, що позивачка відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов'язків, забезпечує належні матеріально-побутові умови для потреб малолітніх дітей, суди дійшли правильного висновку про відсутність будь-яких виняткових обставин, які б давали підстави для розлучення дітей з матір'ю.

Судом апеляційної інстанції вмотивовано відхилено доводи відповідача про те, що позивачка не може забезпечити безпечних для здоров'я дітей умов проживання, а також неспроможна матеріально утримувати дітей, оскільки такі спростовуються актом оцінки потреб сім'ї (особи) районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді від 19 травня 2015 року та довідкою Управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації, відповідно до якої з січня 2014 року по листопад 2015 року на ім'я позивачки було нараховано 34 503 грн 93 коп. (а. с. 185-186).

З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про визначення місця проживання малолітніх дітей разом з матір'ю ОСОБА_3 та відповідно до ст. ст. 180, 183 СК України, стягнення з ОСОБА_4 аліментів на дітей у розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходу_ щомісячно, починаючи з 12.05.2015 і до досягнення повноліття старшої дитини, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку.

Апеляційним судом також вмотивовано зазначено, що про зацікавленість матері у поверненні дітей свідчать факти її неодноразового звернення до правоохоронних органів, зокрема 30 липня 2015 року до Оболонського РУ ГУМВС України в м. Києві (а. с. 150), 27 серпня 2013 року до прокурора Карлівського району відносно відібрання відповідачем у неї дітей (а. с. 148), а також до органів місцевого самоврядування, 05 серпня 2015 року до Служби у справах дітей Оболонської міської ради в місті Києві з заявою про проведення з батьком дітей профілактично-виховної бесіди щодо повернення дітей за місцем реєстрації, а 16 вересня 2015 року зверталася до Київського міського голови щодо повернення дітей (а. с. 142).

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами першої та апеляційної інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки.

З огляду на вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргуОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, відхилити.

Заочне рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 22 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 25 грудня 2015 року залишити без змін.