розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрейд", треті особи: відділ Держгеокадастру у Софіївському районі Дніпропетровської області, Реєстраційна служба Софіївського районного управління юстиції в Дніпропетровській області, про визнання договору оренди земельної ділянки (правочину) недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2016 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрейд" (далі - ТОВ "Агротрейд") з указаним позовом, який уточнив в процесі розгляду справи, та остаточно просив:

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 01 вересня 2008 року між ним та ТОВ "Агротрейд", зареєстрований у Софіївському відділі Дніпропетровської регіональної ДП "Центр ДЗК при Держкомземі України", про що 23 лютого 2009 року в Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040913300260;

- скасувати державну реєстрацію вказаного договору оренди земельної ділянки;

- зобов'язати ТОВ "Агротрейд" не перешкоджати йому у здійсненні права володіння та користування земельною ділянкою та повернути її власнику.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилався на те, що у 2008 році між ним та ТОВ "Агротрейд" було укладено угоду про оренду належної йому на праві власності земельної ділянки строком на 5 років, проте відповідачем без його відома та без дотримання порядку укладання і продовження договорів оренди було надано для державної реєстрації оспорюваний договір оренди, в якому здійснено виправлення у п. 8 договору, а саме вписано, що строк його дії становить 10 років, та засвідчено такий договір не особистим підписом позивача, а підписом іншої особи.

Зважаючи на вищевикладене ОСОБА_3 просив задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2016 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4, мотивуючи свої доводи порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку про те, що позивач звернувся до суду з цим позовом після спливу строку позовної давності.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позову, виходив з того, що експертиза в межах кримінального провадження № 12013040580000043 була проведена лише щодо одного примірника договору оренди земельної ділянки та акту передачі земельної ділянки із виправленнями в частині терміну дії договору, проте іншого примірника зазначених документів, у яких би містилась інша узгоджена сторонами інформація щодо терміну дії договору оренди, позивачем та його представником ані експерту, ані суду надано не було, а також враховуючи, що цей договір виконувався сторонами протягом усього періоду його дії, апеляційний суд дійшов висновку, що договір оренди земельної ділянки від 01 вересня 2008 року сторонами у даній справі укладено і фактична передача земельної ділянки мала місце, на теперішній час він діє в тій редакції, в якій пройшов державну реєстрацію, та виконується сторонами, що свідчить про погодження сторонами усіх істотних умов договору та про обізнаність позивача щодо існування орендних правовідносин між сторонами.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 14 жовтня 2002 року ОСОБА_3 виділено в натурі земельну ділянку площею 7,440 га для ведення товарного сільськогосподарського товариства, розташовану на території Жовтневої сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, право власності на яку посвідчено державним актом на землю серії НОМЕР_1 від 25 листопада 2002 року (а. с. 7).

01 вересня 2008 році між ОСОБА_3 та ТОВ "Агротрейд" укладено договір оренди вказаної земельної ділянки (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2), посвідчений та зареєстрований у Софіївському відділі Дніпропетровської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України 23 лютого 2009 року (а. с. 8-11).

Актом приймання-передачі земельної ділянки до договору оренди підтверджується, що ОСОБА_3 передано відповідачу в тимчасове користування на умовах оренди на підставі договору оренди земельної ділянки від 01 вересня 2008 року № 25 земельну ділянку площею 7,440 га для ведення товарного сільськогосподарського товариства, розташовану на території Жовтневої сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до Софіївського МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області з заявою, на підставі якої було розпочато досудове розслідування, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013040580000069 від 23 січня 2013 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України (а. с. 16).

Згідно з висновком експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 26 березня 2013 року № 58/04-30, підписи від імені ОСОБА_3 у договорі оренди земельної ділянки від 01 вересня 2008 року № 25 в графі "орендодавець" та графі "земельну ділянку передав" в акті про передачу та прийом земельної ділянки від 23 лютого 2009 року виконані не ОСОБА_3, а іншою особою (а. с. 18-20, 21).

З наданих відповідачем "Агротрейд": видаткового касового ордеру від 11 березня 2015 року про отримання позивачем 4 023 грн за оренду земельної ділянки за 2013 рік (а. с. 88), а також відомостей: без дати - на видачу пшениці та соняшника в рахунок орендної плати за 2013 рік (а. с. 93-94, 95), від 28 липня 2014 року - на видачу пшениці ГП (товарная) (а. с. 91), від 28 грудня 2014 року - на видачу ячміня озимого (а. с. 90), вбачається, що ОСОБА_3 протягом 2013-2015 років отримував від відповідача орендну плату, передбачену спірним договором.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, ОСОБА_3 посилався на те, що виправлення у вищевказаному договорі оренди земельної ділянки та в акті про передачу та прийом земельної ділянки щодо строку дії договору оренди з ним не узгоджені та ним не підписані, а він особисто не надавав договір для державної реєстрації, у зв'язку із чим вважав, що відповідач самовільно, без його згоди, виправив термін дії договору оренди земельної ділянки, на підтвердження чого надав вказаний вище висновок експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 26 березня 2013 року № 58/04-30.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Положеннями ч. 1 ст. 16 вказаного Закону передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною особою та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу (правочини, які повністю виконуються у момент їх вчинення), належить вчиняти письмово. При цьому, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій, якщо він підписаний сторонами (ч. 2 ст. 207 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вищевикладене колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про наявність волевиявлення ОСОБА_3 на укладення договору оренди належної йому земельної ділянки з відповідачем строком на 10 років, не надав належної оцінки в розумінні ст. 212 ЦПК України висновку експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 26 березня 2013 року № 58/04-30; не врахував, що ПАТ ТОВ "Агротрейд", не погоджуючись з висновком проведеної експертизи, не надав належних та допустимих доказів на її спростування, а суд в силу вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України не роз'яснив сторонам про їх право призначити саме судову експертизу та не попередив про наслідки вчинення або невчинення цієї процесуальної дії, вдавшись до оцінки тільки одного примірника спірного договору, який був предметом дослідження Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУ МВС України в Дніпропетровській області.

Також судом апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки доводам позивача щодо укладення договору оренди з відповідачем строком саме на п'ять років (з 2008 по 2013 роки), а не на десять, як зазначено в оспорюваному договорі оренди земельної ділянки, у зв'язку із чим є передчасним висновок апеляційного суду про погодження сторонами усіх істотних умов договору з огляду на отримання позивачем орендної плати за вказаний період.

Вказані вище обставини свідчать про неповне встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що у свою чергу призвело до неправильного вирішення спору, а тому ухвалене судом рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.