розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю "Фавор", треті особи: ОСОБА_5, Державна фіскальна служба України, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві Державної архітектурно-будівельної інспекції України, про визнання недійсним договору будівельного підряду, за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником ОСОБА_6, на ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 15 жовтня 2015 року та від 13 листопада 2015 року, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року,

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, який уточнила в процесі розгляду справи, та остаточно просила визнати недійсним договір будівельного підряду, укладений 12 квітня 2005 року між ОСОБА_4 та товариством з обмеженою відповідальністю "Фавор" (далі - ТОВ "Фавор").

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилалась на те, що з 03 вересня 2006 року по 19 травня 2009 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, під час якого, а саме 15 вересня 2006 року, відповідач ОСОБА_4 одержав дозвіл на реконструкцію житлового будинку АДРЕСА_1 та протягом 2006-2009 років за рахунок спільних коштів подружжя відбулась реконструкція вказаного будинку.

Зазначала, що під час розгляду Дарницьким районним судом м. Києва справи про поділ майна подружжя представник ОСОБА_4 подав у якості доказу відсутності права спільної власності на житловий будинок літ. "М" договір будівельного підряду, укладений 12 квітня 2005 року між ОСОБА_4 та ТОВ "Фавор", відповідно до якого спірний житловий будинок було побудовано у 2005 році.

Посилаючись на те, що вказаний договір є фіктивним, оскільки вчинений без наміру створення правових наслідків та таким, що порушує публічний порядок, спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та спрямований на незаконне заволодіння майном фізичної особи, позивачка просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 15 жовтня 2015 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_6 про витребування реєстраційної справи ТОВ "Фавор".

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 13 листопада 2015 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_6 про витребування та огляд головної книги ТОВ "Фавор" за 2015 рік.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 лютого 2016 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 грудня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї ОСОБА_4, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що спірний договір будівельного підряду від 12 квітня 2005 року, укладений між ОСОБА_4 (замовник) та ТОВ "Фавор" (підрядник), не має ознак фіктивності, тому що мав реальні наслідки, а саме: підрядником згідно до умов договору було здійснено реконструкцію житлового будинку, а замовником були здійснені розрахунки за фактично виконані роботи на підставі актів приймання виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт, у зв'язку із чим суди дійшли висновку про недоведеність позивачкою правових підстав для визнання недійсним або нікчемним оспорюваного договору, стороною якого вона не була.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено із дотриманням норм матеріального і процесуального права з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 12 квітня 2005 року між ОСОБА_4 та ТОВ "Фавор" було укладено договір будівельного підряду № 010305, відповідно до умов якого замовник ОСОБА_4 доручив, а підрядник ТОВ "Фавор" зобов'язався на власний ризик виконати роботи щодо реконструкції житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у відповідності до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити роботу (а. с. 9-11).

Складеними замовником та підрядником довідками про вартість виконаних робіт за вищевказаним договором протягом травня - серпня 2005 року сторони визначили вартість проведених робіт (а. с. 41-44, т. 1)

З 03 вересня 2006 року до 19 травня 2009 року ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 (а. с. 4, 5, т. 1).

Відповідно до розпорядження Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації від 15 вересня 2006 року № 1030 ОСОБА_4 одержав дозвіл на реконструкцію та розширення житлового будинку та господарсько-побутових споруд по АДРЕСА_1 (а. с. 7).

31 грудня 2013 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 60-62, т. 1).

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про поділ майна, визнання правочину недійсним та відшкодування моральної шкоди, яке набрало законної сили, установлено, що до часу реєстрації шлюбу 03 вересня 2006 року сторони однією сім'єю не проживали, що було зазначено самою ОСОБА_7 (а. с. 36-38), а тому ці обставини не потребують доказуванню згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України.

Рішенням Дарницького районного суду від 27 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 листопада 2015 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності, поділ майна та виділ майна в натурі, встановлення сервітуту (а. с. 196-199, 214-217); при цьому судами установлено, що об'єкти, які не введені в експлуатацію, під літерами "М", "Н", "Т", "У" домоволодіння АДРЕСА_1 були побудовані та їх реконструкція була завершена у 2002-2006 роках, ще до реєстрації шлюбу сторін, а тому ці об'єкти не входять до спільного манна подружжя і поділу не підлягають.

Судами враховано, що позивачка в позовній заяві не оспорювала, що вказаний будинок належав ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 14 жовтня 1988 року, а земельна ділянка за вказаною адресою на підставі державного акту від 11 лютого 2003 року № 10-7-00032, проте обґрунтовуючи позовні вимоги вона посилалася на фіктивність договору підряду, оскільки реконструкція цього житлового будинку проводилася протягом 2006-2009 років за рахунок спільних коштів.

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Колегія суддів суду касаційної інтенції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що спірний договір будівельного підряду не має ознак фіктивності, оскільки він мав реальні наслідки, а саме: підрядником згідно до умов договору було здійснено реконструкцію житлового будинку, а замовником були здійснені розрахунки за фактично виконані роботи на підставі актів приймання виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт.

Крім того суди дійшли вмотивованого висновку, що зазначений договір не є таким, що порушує публічний порядок відповідно до ст. 228 ЦК України.

За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом..

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

За змістом ст. ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Зважаючи на вищевикладене, та враховуючи недоведеність позивачкою того факту, що оспорюваний правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивачки про захист її права власності шляхом визнання недійсним оспорюваного договору, стороною якого позивачка не була.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами першої та апеляційної інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки.

З огляду на вказане апеляційним судом також вмотивовано відхилено заперечення позивачки на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 15 жовтня 2015 року про відмову в задоволенні клопотання про витребування реєстраційної справи ТОВ "Фавор" та ухвалу від 13 листопада 2015 року про відмову в задоволенні клопотання про витребування та огляд головної книги ТОВ "Фавор" за 2015 рік.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_6, відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року залишити без змін.