розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, в інтересах якої діє ОСОБА_7, третя особа - Орган опіки та піклування м. Черкаси, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 серпня 2014 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 27 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулось до суду з указаним позовом, за яким неодноразово збільшувало позовні вимоги, та остаточно просило:

- в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 05 лютого 2008 року № CSIPGI0000004646 в сумі 521 447 грн 62 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом - 129 397 грн 92 коп.; заборгованості за процентами за користування кредитом - 192 399 грн 31 коп.; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 152 246 грн 06 коп.; штрафу (процентна складова) - 47 404 грн 33 коп., звернути стягнення на квартиру загальною площею 66,20 кв. м, житловою площею 37,90 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки від 05 лютого 2008 року № CSIPGI0000004646) ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки;

- виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з указаної квартири зі зняттям їх з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, до повноважень якого входить питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири.

На обґрунтування позовних вимог банк посилався на те, що 05 лютого 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_3 було укладено договір про іпотечний кредит, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 141 400 грн, з кінцевим терміном повернення до 05 лютого 2038 року, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит у сумі 141 400 грн, сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 15 % річних, а також інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені договором.

05 лютого 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № CSIPGI0000004646.

Посилаючись на те, що позичальником порушено умови вказаного вище кредитного договору, у зв'язку із чим у нього утворилася заборгованість, банк просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 серпня 2014 року позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за договором про іпотечний кредит від 05 лютого 2008 року № CSIPGI0000004646 у сумі 391 797 грн 23 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 05 лютого 2008 року № CSIPGI0000004646, а саме на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 66,20 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_3

Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу квартири ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з державного реєстру прав власності на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Виселено ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5 з указаної квартири.

Вирішено питання про судові витрати у справі.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 27 квітня 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та прокуратури міста Черкаси задоволено частково, рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 серпня 2014 року змінено.

Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1, шляхом його продажу ПАТ КБ "ПриватБанк" від свого імені будь-якій особі-покупцю на умовах та в порядку, передбаченому ст. 38 Закону України "Про іпотеку" з встановленням ціни продажу предмета іпотеки за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

В частині виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_1 - скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволенні цих позовних вимог відмовлено.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, мотивуючи свої доводи порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк".

Просять прийняти рішення про визнання договору про іпотечний кредит від 05 лютого 2008 року недійсним; визнати недійсним договір іпотеки на квартиру від 23 березня 2007 року; визнати недійсним договір поруки від 05 лютого 2008 року, укладений між банком та ОСОБА_4; визнати недійсним договір поруки від 05 лютого 2008 року, укладений між банком та ОСОБА_6; визнати за ними суму коштів для повернення банку - 63 700 грн 77 коп.; зобов'язати банк повернути ОСОБА_3 оригінали перелічених у скарзі документів та стягнути судові витрати.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

При новому розгляді справи суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції та погоджуючись із розрахунком, який був покладений в основу рішення суду першої інстанції, дійшов висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки з встановленням ціни продажу предмета іпотеки за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Також встановивши, що спірна квартира, яка є предметом іпотеки, була придбана не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність передбачених законом правових підстав для виселення мешканців із зазначеної квартири без надання їм іншого постійного житла та відсутність підстав для зняття відповідачів з реєстраційного обліку.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки не відповідають з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 05 лютого 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_3 укладено договір про іпотечний кредит № CSIPGI0000004646, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 141 400 грн строком до 05 лютого 2038 року, зі сплатою за користування кредитом 15 % річних, які у серпні 2008 року банком були збільшені до 25,08 % (а. с. 20-24, т. 1).

У цей же день на забезпечення виконання зобов'язань за договором про іпотечний кредит між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки квартири № CSIPGI0000004646, за умовами якого останній надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 66,2 кв. м, житловою площею 37,9 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу № 30 вересня 1993 року (а. с. 33-36, т. 1).

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 20 квітня 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2011 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним підвищення відсоткової ставки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, банк посилався на неналежне виконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитом, у зв'язку із чим станом на 26 квітня 2013 року утворилась заборгованість у сумі 521 447 грн 62 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 129 397 грн 92 коп.; заборгованість за процентами за користування кредитом - 192 399 грн 31 коп., пеня - 152 246 грн 06 коп.; штраф (процентна складова) - 47 404 грн 33 коп.

Враховуючи відсутність заяв відповідачів про застосування строків позовної давності, а також керуючись положеннями ч. 1 ст. 551 ЦК України щодо зменшення розміру штрафних санкцій, суд першої інстанції дійшов висновку, що заборгованість відповідача, у погашення якої необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки, складається з: заборгованості за кредитом - 129 397 грн 92 коп., заборгованості з процентів за користування кредитом - 192 399 грн 31 коп., пені - 50 000 грн, штрафу - 20 000 грн, тобто зменшив борг за пенею та штрафом.

Судом апеляційної інстанції при новому розгляді справи було відхилено висновок судово-економічної експертизи від 29 березня 2016 року №1291/15-23, 207/16-23 (а. с. 189-217, т. 4), у зв'язку з відсутністю в ньому вичерпних та конкретних відомостей на поставлені питання, зокрема: не наведено розрахунків щодо тіла кредиту, заборгованості за процентами, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором та штрафу (процентна складова), які необхідно стягувати з ОСОБА_3

З огляду на вказане суд апеляційної інстанції погодився з розрахунком суду першої інстанції щодо визначення розміру заборгованості відповідача.

Проте як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції заперечень відповідача в частині визначення суми заборгованості за тілом кредиту та за процентами належним чином не перевірили, наведених ним розрахунків, в тому числі й щодо повернення кредитних коштів, не врахували.

Згідно із ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки; попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо за своїм внутрішнім переконанням. Результати оцінки доказів відображаються в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Проте суди попередніх інстанцій на вищевказані положення закону уваги не звернули, не встановили усіх фактичних обставин справи, що мають значення для її вирішення, належним чином доводів відповідачів не перевірили та не сприяли всебічному, повному й об'єктивному розгляду справи, та не врахували, що перш ніж звертати стягнення на предмет іпотеки, суд повинен правильно встановити розмір кредитної заборгованості.

Крім того, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що задовольняючи позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, судами не враховано положення ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку", якими передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття "ціна", як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу ст. ст. 38, 39 Закону України "Про іпотеку" колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що у розумінні ст. 39 Закону України "Про іпотеку" встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 38 цього Закону.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-1239цс16, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Проте суд апеляційної інстанції прийняв рішення, зокрема, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу ПАТ КБ "ПриватБанк" від свого імені будь-якій особі-покупцю на умовах та в порядку, передбаченому ст. 38 Закону України "Про іпотеку" з встановленням ціни продажу предмету іпотеки за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

При цьому суд не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України "Про іпотеку". Посилання суду апеляційної інстанції у резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмету іпотеки під час здійснення виконавчого провадження суперечить вимогам ст. ст. 39 та 43 Закону України "Про іпотеку".

Таким чином колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню в цій частині з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Разом з тим враховуючи, що квартира, яка є предметом іпотеки, була придбана не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність передбачених законом підстав для виселення мешканців із зазначеної квартири без надання їм іншого постійного житла та відповідно відсутні підстави для зняття відповідачів з реєстраційного обліку, у зв'язку із чим рішення суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає залишенню без змін.

При цьому судом касаційної інстанції відхиляються доводи заявників з приводу визнання недійсними договору про іпотечний кредит від 05 лютого 2008 року, договору іпотеки на квартиру від 23 березня 2007 року, договору поруки від 05 лютого 2008 року, укладеного між банком та ОСОБА_4, договору поруки від 05 лютого 2008 року, укладеного між банком та ОСОБА_6, визнання за ними суми коштів для повернення банку - 63 700 грн 77 коп. та зобов'язання банку повернути ОСОБА_3 оригінали перелічених у скарзі документів, оскільки вказані вимоги у цій справі не були предметом розгляду у судах попередніх інстанцій.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргуОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 серпня 2014 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 27 квітня 2016 року в частині вирішення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.