розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником ОСОБА_4, на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 23 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 89 518 грн 60 коп.

На обґрунтування позовних вимог банк посилався на те, що відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору від 25 липня 2006 року № MKХ0SE00000297, ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 15 000 грн зі сплатою за користування кредитом 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом строком до 24 липня 2009 року.

Посилаючись на порушення відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку із чим станом на 18 червня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 173 476 грн 81 коп., з яких: 7 812 грн 04 коп. - заборгованість за кредитом, 52 693 грн 77 коп. - заборгованість за відсотками, 3 600 грн - заборгованість з комісії, 109 371 грн - пеня, а також на те, що заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2012 року з ОСОБА_3 було стягнуто суму в розмірі 83 958 грн 21 коп., позивач просив стягнути з відповідача різницю між загальною сумою заборгованості та стягнутою вказаним рішенням суду, яка становить 89 518 грн 60 коп.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 січня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у сумі 42 452 грн 62 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 23 березня 2016 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 січня 2016 року залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову, виходив з того, що відповідачем порушено свої зобов'язання в частині своєчасного повернення кредитних коштів, а тому врахувавши заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2012 року, яким було стягнуто з ОСОБА_3 суму заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі 83 958 грн 21 коп., дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості у розмірі 42 452 грн 62 коп.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначеним вимогам ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору від 25 липня 2006 року № MKХ0SE00000297, ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 15 000 грн зі сплатою за користування кредитом 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, строком до 24 липня 2009 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, банк посилався на порушення відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку із чим станом на 18 червня 2015 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 173 476 грн 81 коп., та вказавши, що судовим рішенням від 16 листопада 2012 року з ОСОБА_3 вже було стягнуто суму в розмірі 83 958 грн 21 коп., а тому різниця між загальною сумою заборгованості та стягнутою рішенням суду склала 89 518 грн 60 коп.

Заперечуючи проти задоволення позову, ОСОБА_3 заявляла про застосування наслідків пропуску строків позовної давності до вимог банку у суді першої інстанції (а. с. 87-88).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що строк позовної давності у справі було перервано внаслідок звернення банку до суду з позовом та стягнення заборгованості заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2012 року.

Підстави переривання строку позовної давності встановлені ст. 264 ЦК України.

Так, перебіг позовної давності переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України).

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не врахував, що строк виконання зобов'язань за кредитним договором настав 24 липня 2009 року, а позивач вперше звернувся з позовом до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у жовтні 2012 року, тобто поза межами строків позовної давності, у зв'язку із чим належним чином доводи відповідачки не перевірив та не з'ясував чи можливе застосування указаних положень ст. 264 ЦК України у даній справі, враховуючи те, що переривання строку позовної давності можливе лише тоді, коли такий строк не закінчився.

При цьому колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2012 року, на яке суд апеляційної інстанції посилався як на підставу переривання перебігу строку позовної давності, ухвалою цього ж суду було скасовано та призначено до розгляду в загальному порядку, а рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3 було відмовлено у повному обсязі.

З огляду на викладене колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що вказані вище обставини свідчать про неповне встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, порушення норм процесуального права, що у свою чергу призвело до неправильного вирішення спору, а тому ухвалене судом апеляційної інстанції рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргуОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 23 березня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.