розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про поділ спільного майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_8, на рішення апеляційного суду Київської області від 19 листопада 2015 року,

У травні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, обґрунтовуючи вимоги тим, що згідно з рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 12 липня 2011 року було визнано, що незакінчений будівництвом будинок по АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю його з відповідачем. Незакінчений будівництвом будинок розташований на земельній ділянці площею 595 кв. м. 31 жовтня 2011 року ОСОБА_5 подарував ОСОБА_7 Ѕ частки житлового будинку та земельну ділянку, на якій знаходиться незакінчений будівництвом будинок, належний йому і ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності. Позивач зазначав, що відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 26 березня 2015 року № СЕ-1-1-277/14 оціночна вартість спірного незавершеного будівництвом житлового будинку станом на 24 березня 2015 року складає 1 735 204 грн. Посилаючись на те, що стосунки між ним та відповідачем неприязні, спільно користуватися будинком сторони не можуть, крім того земельна ділянка знаходиться у власності третьої особи ОСОБА_7, позивач просив поділити спільне сумісне майно, виділивши ОСОБА_4 незакінчений будівництвом будинок по АДРЕСА_1, стягнути з ОСОБА_4 на його користь грошову компенсацію вартості Ѕ частки вказаного будинку у розмірі 867 602 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 27 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 17 жовтня 2013 року, позов задоволено. Розділено незакінчений будівництвом будинок по АДРЕСА_1 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4Виділено ОСОБА_3 у відокремлене користування приміщення будинку: на першому поверсі: 2-1 (житлова кімната), площею 14,6 кв. м, 2-2 (кухня), площею 7,0 кв. м, 2-3 (прихожа) площею 8,3 кв. м, 2-4 (суміщений санвузол) площею 4,2 кв. м, сходова клітка площею 2,4 кв. м, мансарда - 2-5 (житлова кімната) площею 32,7 кв. м, всього разом 68,8 кв. м. Виділено ОСОБА_4 у відокремлене користування приміщення будинку: на першому поверсі: 1-1 (житлова кімната) площею 14,6 кв. м, 1-2 (сходова клітка) площею 9,4 кв. м, 1-3 (кухня) площею 8,1 кв. м, 1-4 (прихожа) площею 4,5 кв. м, мансарда - 1-5 (житлова кімната) площею 11,6 кв. м, мансарда - 1-6 (житлова кімната) площею 13,0 кв. м, 1-7 (сходова клітка) площею 9,4 кв. м, всього 70,6 кв. м. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 квітня 2014 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 травня 2013 року та ухвала апеляційного суду Київської області від 17 жовтня 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 18 вересня 2015 року позов задоволено. В порядку розподілу спільного майна подружжя виділено ОСОБА_4 незакінчений будівництвом будинок, розташований по АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості Ѕ частки вказаного незакінченого будівництвом будинку в розмірі 867 602 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 19 листопада 2015 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 вересня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. В порядку розподілу майна подружжя стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 134 429 грн 50 коп. грошової компенсації. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що згідно з рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 12 липня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 27 жовтня 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 січня 2012 року, визнано, що незакінчений будівництвом будинок по АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а. с. 8-18, том 1).

Також встановлено, що земельна ділянка, на якій розташований незавершений будівництвом житловий будинок, належить на праві власності ОСОБА_7, що підтверджується ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 квітня 2014 року (а. с. 19, 20, т. 2).

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 26 березня 2015 року № СЕ-1-1-277/14 оцінюваний житловий будинок по АДРЕСА_1 має 90 % будівельної готовності (вказаний показник пов'язаний із відсутністю у будинку міжкімнатних дверей та системи блисковкозахисту) та фактично експлуатується на даний час.

Ринкова вартість незавершеного будівництвом житлового будинку разом із земельною ділянкою площею 595 кв. м станом на 24 березня 2015 року складає 2 470 223 грн.

Оціночна вартість незавершеного будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_1 станом на 24 березня 2015 року складає 1 735 204 грн, а вартість його Ѕ частки - 867 602 грн.

Також, вказаним висновком експертизи встановлено, що поточна вартість витрат, у тому числі витрат на будівельні матеріали, будівництво досліджуваного будинку до стану у 60 % будівельної готовності, що існував на момент припинення ведення спільного господарства ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на момент проведення експертизи складає 268 859 грн (а. с. 99 - 126, т. 2).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що у зв'язку із відсутністю згоди подружжя щодо поділу спільного майна та враховуючи відсутність іншого способу поділити спірний незакінчений будівництвом будинок, який є спільною сумісною власністю подружжя, можливо виділити ОСОБА_4 незакінчений будівництвом будинок та стягнути з неї на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості Ѕ частки незакінченого будівництвом будинку у розмірі 867 602 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що позивач має право звернутись до суду за захистом своїх прав шляхом стягнення компенсації вартості Ѕ частки спірного незавершеного будівництвом будинку, при цьому при її визначенні слід виходити із 60 % готовності будинку до здачі в експлуатацію, які існували на момент припинення шлюбних відносин подружжя, а не із 98 % готовності, яка існує на час розгляду справи.

Також, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність вимог про виділ ОСОБА_4 незакінченого будівництвом будинку.

Такі висновки суду апеляційної інстанції є правильними, ґрунтуються на нормах матеріального права та узгоджуються із нормами процесуального права.

Відповідно до ст. ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Згідно з положень ч. ч. 1, 4 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) .

Відповідно до ч. 3 ст. 370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу, частиною другою якої передбачено, що якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_3 просив суд стягнути з відповідачки на його користь грошову компенсацію замість частки у праві спільної сумісної власності майна подружжя.

Вирішуючи спір, апеляційний суд відповідно до положень ст. ст. 212, 303, 316 ЦК України правильно визначившись із характером спірних правовідносин, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та стягнення на його користь з ОСОБА_4 грошової компенсації за Ѕ частки у спільному сумісному майні подружжя. При цьому, розмір компенсації судом визначено правильно, виходячи із вартості об'єкта спільної сумісної власності подружжя на момент припинення шлюбних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, висновків апеляційного суду не спростовують і не дають підстав вважати, що при розгляді справи судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.