розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2015 року,

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит"), обґрунтовуючи вимоги тим, що 10 травня 2007 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір № 011/07-ФЛ/11. На забезпечення належного виконання ним зобов'язань за вказаним кредитним договором, того ж дня між ОСОБА_4 та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" було укладено договір поруки № 011/07/02. 25 березня 2009 року ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" направило на його адресу вимогу про дострокове виконання кредитних зобов'язань у зв'язку із порушенням ним зобов'язань за кредитним договором, яку він отримав 21 квітня 2009 року. Посилаючись на те, що банк протягом шести місяців з дня зміни строку виконання осново зобов'язання не пред'явив до поручителя вимогу про повернення кредиту та не звернувся до суду про стягнення заборгованості, а тому строк пред'явлення вимоги до поручителя закінчився 21 жовтня 2009 року, позивач просив визнати припиненим з 21 жовтня 2009 року договір поруки від 10 травня 2007 року № 011/07/02, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит".

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 10 травня 2007 року між ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" та ОСОБА_3 було укладено договір № 011/07 ФЛ/11, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 40 257 доларів США терміном до 09 травня 2014 року включно зі сплатою 14 % річних за користування кредитом (а. с. 6-10).

На забезпечення належного виконання позичальником умов кредитного договору, 10 травня 2007 року між ПАТ Банк "Фінанси та кредит" та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 011/07/02, відповідно до умов якого поручитель зобов'язалася відповідати перед кредитором за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором від 10 травня 2007 року № 011/07 ФЛ/11 (а. с. 11).

25 березня 2009 року ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" на адресу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було направлено вимоги, у яких зазначено, що станом на 25 березня 2009 року передбачені умовами кредитного договору від 10 травня 2007 року № 011/07 ФЛ/11 зобов'язання не виконано, а тому банк вимагає не пізніше 10 банківських днів з моменту отримання даної вимоги достроково повернути кредитні кошти у розмірі 29 020 доларів 38 центів США; сплатити відсотки, комісію, які були нараховані відповідно до умов кредитного договору у розмірі 512 доларів 42 центи США; сплатити пеню у розмірі 1 % від простроченої суми за кожний день прострочення до фактичного погашення заборгованості. Також у вимогах зазначено, що у разі непогашення заборгованості у вказаний строк банк звернеться до суду для примусового стягнення заборгованості (а. с. 41, 42).

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2010 року стягнуто на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором від 10 травня 2007 року № 011/07 ФЛ/11 у розмірі 272 296 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2013 року та додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська залишено без змін (а. с. 45).

Відмовляючи у позові, суди першої та апеляційної інстанцій, керуючись ст. ст. 202, 212, 256, 526, 559, 1054 ЦК України, роз'ясненнями постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 (v0005740-12) "Про практику застосування судами при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", а також ураховуючи те, що ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" пред'явив вимогу про дострокове повернення кредитних коштів одночасно як до боржника так і до поручителя, дійшли висновку про відсутність підстав для припинення договору поруки.

Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, ґрунтуються на нормах матеріального права та узгоджуються із нормами процесуального права.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Як роз'яснено у п. 24 постанови пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) , при вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Відповідно до ст. 14 ЦК України судові рішення є обов'язковими для виконання на всій території України.

Після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини (ч. 2 ст. 223 ЦПК України).

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій відповідно до приписів ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦК України правильно визначившись із характером спірних правовідносин, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, обґрунтовано виходили із того, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2010 року з ОСОБА_4 як поручителя в солідарному порядку разом із боржником ОСОБА_3 вже стягнуто кредитну заборгованість, у справі відсутні будь-які докази того, що порука на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України припинилася до ухвалення вказаного рішення, тому дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для застосування положень ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року № 6-1199цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки висновків, викладених в оскаржуваних рішеннях, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.